Читати книгу - "Як писали класики: поради, перевірені часом, Ростислав Семків"

Лише один літературний експеримент, що відхиляється від центральної лінії її творчості, вдається письменниці. Хоча це зміна не жанру, а форми: Крісті починає писати детективні п’єси, а також радіоп’єси. Поштовхом до іншого формату стає постановка роману «Убивство Роджера Акройда», переробленого для сцени після гучної появи у 1926 році. Авторці вельми не подобається переробка, бо Еркюля Пуаро зроблено в ній сексуальним, як на те чекала театральна публіка: він стає Красунчиком Пуаро! Так само в’їдливу стару діву Керолайн, яка була прообразом міс Марпл, що з’явиться через чотири роки, на сцені замінили молодою кокеткою, яка навіть намагалася завести з Пуаро короткочасний роман. Проте для самої Крісті Пуаро — це мозок; всі інші життєві функції цього персонажа редуковані й мінімалізовані. Він мало їсть, хоч гурман і товстун, у нього досить скромні потреби, а з ніжних почуттів Пуаро визнає хіба романтичну любов (оповідання «Коробка цукерок», «Родоський трикутник», «Подвійний ключ»). Зрозуміло, що така зміна її улюбленого персонажа роздратувала Крісті, проте за умовами контракту вона нічого не могла вдіяти.

Далі авторка приходить до висновку, що будь-яка переробка оповідання чи, тим більше, роману на п’єсу неминуче обернеться відкиданням деталей, усуванням другорядних персонажів, і навіть змінами характеру основних. Звідси вихід: одразу писати детективну п’єсу, від початку пропонуючи дещо простіший, не такий розгалужений сюжет. Агата Крісті написала більше десятка п’єс, із яких найбільш відомими є «Чорна кава» та вже згадана «Мишоловка». Деякі з них було перероблено на радіоп’єси, причому постановку «Троє сліпих мишенят» (1947) замовила дружина тогочасного короля Георга VI, пізніше королева-мати Єлизавета. Крісті зробила також одну переробку для телебачення, взявши за основу раннє оповідання «Осине гніздо».

Довгий час, не вважаючи себе письменницею, Агата Крісті ставилася до процесу творення романів украй прагматично. Новий детектив був для неї інструментом заробітку, написати його слід було якісно, дотримуючись певних правил майстерності. Можна сказати, що авторка виробила власну поетику і далі шліфувала її упродовж всього життя. Якими ж є ці правила? Як письменниця бачить безпосередній процес письма?

Лаконічний сюжет, цікавий персонаж

Напевне, всім нам цікаво, де вона брала свої сюжети. Як взагалі можна придумати більш як півтори сотні сюжетів, тим паче таких складних, як детективні? Якщо читати «Автобіографію» не надто вдумливо, можна вхопитися за пряме й промовисте твердження самої авторки, коли вона говорить про перші свої романи, зокрема про сюжет «Убивства на полі для гольфу» (1923). Сама історія взята із кримінальної хроніки. Жінка убиває чоловіка, щоб заволодіти його спадком, а вбивство маскує під викрадення. Її знаходять зв’язану, якраз у ролі жертви. Утім кожен, хто знає сюжет роману, розуміє, наскільки далеко авторка відійшла від цієї історії. Тобто кримінальна хроніка могла бути приводом того чи іншого сюжету, але аж ніяк не визначала його остаточний вигляд.

Думаю, більшість сюжетів Агата Крісті творила за таким собі принципом «що трапиться, якщо...». Варто було якійсь небезпеці з’явитися неподалік — і вона одразу уявляла собі наслідки, причому найгірші із можливих. (Це насправді було спадковим: гіршого завжди очікувала і її бабуся). Тобто, як і належить успішній художній вигадці, сюжет розвивався у площині можливого і цілком правдоподібного. Що трапиться, якщо Арчі не повернеться з фронту? Що буде, якщо в домі, який щойно винайняла її молода сім’я, колись трапилося убивство молодої жінки й убивця захоче повернутися і скоїти злочин ще раз? А якщо серед учасників чергової археологічної експедиції є злочинець, що планує повбивати усіх по-одному й викрасти знайдені древні скарби? Або, можливо, хтось планує ввести жертві смертельний розчин, видавши його за вакцину проти малярії? (Насправді, сама авторка пережила важке зараження крові через не надто стерильну вакцинацію перед однією зі своїх поїздок на Близький Схід). А що буде, якщо хтось надумає зробити це зумисне?

Уявіть собі, як подружня пара, Агата і Макс, в’їжджають у новий будинок. Агата, і це реальний факт, постійно відчуває у спальні запах газу. Чомусь крім неї цього запаху не відчуває ніхто. Параноя? Кілька тижнів письменниця дратує усіх своїми підозрами, аж поки Макс не погоджується обстежити кімнату. Найнято працівників, вони приходять із приладами — жодного результату. Й аж коли у спальні розбирають підлогу (!), то знаходять забуту попередніми будівельниками трубу, з якої й справді ледь-ледь сочиться газ! Як наслідок, у її романах — мінімум одне «газове» вбивство («Німий свідок») й одна спроба такого вбивства («Убивство в домі вікарія»).

Агата Крісті стверджує, що найзахопливішою частиною її літературної праці є якраз вигадування сюжетів. Це перетворюється на щоденну звичку: вигадки одразу ж потрапляють в зошит, щоб потім стати основою майбутніх книг. Цікаво, що розмірковуючи над роботою своєї уяви, Крісті протиставляє їй чітке та логічне мислення доньки. Розалінд завжди бачить речі у їхній конкретиці та навіть прагматиці: її годі переконати, що мамин поясок може бути повідком уявного песика, бо ні повідка, ні собаки вона наразі не бачить. При цьому Агата, звісно ж, не вдається до оцінних суджень: розвинуту уяву не протиставляє строго логічному інтелекту. Просто фіксує, що дочка мислить по-іншому й робить висновок, що в житті їй поведеться легше, ніж матері. Проте саме завдяки постійній грі уяви авторка може вигадувати все нові й нові «що трапиться, якщо» і множити небезпеки, з якими матимуть справу Пуаро, міс Марпл чи інші детективи.

У будь-якому випадку, робота над романом починається із розробки інтриги, коли перед очима письменниці мають постати злочинець і жертва. Цікаво вона пише про задум першого роману «Загадкова пригода у Стайлзі» (зараз піде спойлер, але ж ми розбираємо механіку тексту, тому без нього неможливо. Якщо ж хто хоче вберегти інтригу для себе, то перемкніться із цієї книжки на детективний роман, а тоді — бігом назад).

З поверненням! Отже, в одному із міжміських автобусів Агата бачить подружню пару — явно молодшого чоловіка зі страхітливою чорною бородою та старшу поважну типово англійську пані. Одразу ж вимальовується задум: він хоче чимшвидше звести жінку в могилу та присвоїти її гроші! Для чого? Звісно ж, коханка! Авторка підбирає на цю роль одну зі своїх знайомих веселих самотніх дам. Для більшої пікантності коханку зроблено компаньйонкою старшої пані: вона живе її коштом і в її будинку, проте разом коханці виношують смертельний задум. Як буде скоєно вбивство? Ціанід або щось подібне. Не робив підрахунків, але виглядає, що в романах Агати Крісті найчастіше убивають ножем, душать, але ще частіше — отруюють. Специфіка знання матеріалу: вже під