Читати книгу - "Омана, Яна Янко"

Розділ 2. Незнайомець

Коли зустріну я тебе, 
У темряві нічній.

То відчую я тепло, 
В очах твоїх.

 

***

 

  Вільям увійшов до своєї каюти, відчуваючи легке хвилювання. Він почав розкладати свої речі, обережно розвішуючи одяг у шафі в спальні, кожну деталь складаючи на своє місце. Його рухи були спокійні, наче він виконував якийсь важливий ритуал. Хлопець вирішив залишити всі речі в одній кімнаті та ванній, щоб не бігати по каюті шукаючи речі які може ненароком загубити. 
  Закінчивши з розпакуванням, Вільям зупинився на мить, окинувши поглядом свою невелику, але затишну каюту де панувала атмосфера обжитості, а м'яке освітлення створювало приємну теплоту. Він прагнув оглянути все довкола, роздивитися кожну деталь, але голод, що нагадав про себе бурчанням у животі, змусив його змінити плани. Юнак неохоче залишив огляд на потім, і не втрачаючи часу, попрямував до ресторану. Пройшовши довгим коридором, він захопився вишуканим інтер'єром корабля: стіни, оздоблені темним деревом, старовинні картини у важких золотих рамах, іскристі люстри, що наповнювали простір теплим світлом, надаючи всьому цьому особливого шарму та елегантності.

  Коли Вільям підійшов до величних дверей ресторану, йому здалося, що перед ним відкривається вхід до іншого світу. Швейцар, одягнений у бездоганний чорний костюм, з привітною усмішкою яка просто виблискувала. І, з легким уклоном та побажанням смачної вечері, чоловік відчинив двері, запрошуючи Вільяма увійти всередину. 
  З першого ж погляду, це місце вразило його своєю просторістю та вишуканістю. Зал був залитий м'яким світлом, що підкреслювало білосніжні стіни, на яких грали відблиски від кришталевих люстр. Дорогі меблі в стилі бароко надавали приміщеню особливого шарму. В центрі залу височіла велика барна стійка з темного дерева, наче острівок спокою в морі розкоші. За стійкою працював привабливий бармен, який усміхався до клієнток протираючи кришталеві стакани. Кожен стіл був прикрашений бежевою скатертиною, яка гармоніювала з інтер'єром. Невеликі золоті вази з білими фіалками прикрашали столи, але вони, аж ніяк не заважали гостям насолоджуватись стравами. 
  Вільям обрав столик для двох, розташований в затінку кутка цієї зали. Щойно він зручно вмостився на м'якому стільці, до нього підійшла офіціантка з привітною усмішкою та меню в руках. Вона чемно подала йому стравопис, і юнак почав уважно вивчати його. Ретельно перегортаючи сторінки хлопець все ж таки зміг вирішити що ж йому сьогодні скуштувати. Після того, як він віддав меню офіціантці, та прийняла замовлення й відійшла. 
  Під час очікування Вільям згадав про батька, який мав приєднатися до нього. Він дуже чекав на його прихід, адже вечеря була особливою нагодою, щоб провести час разом та поговорити. Але скільки б часу не минуло, батько все не приходив. Юнак раз по раз поглядав на двері, сподіваючись побачити знайому фігуру, але зал залишався без змін. Навіть коли офіціантка повернулась з його стравами та запашним чаєм, батько так і не з'явився. Хлопець відчув легкий сум, проте намагався зберігати спокійний вираз обличчя. Все ж таки він не мав сподіватися, що батько на цей раз приєднається до нього, якщо в минулі рази цього не сталося. 
  Вільям видихивнув прийнявши свою долю та перевів погляд на страви. На столі перед ним розташовувалась тарілка з крем-супом із броколі, окрасою якого були вершкові завитки. Поряд лежали хрусткі кусочки свіжоспеченого багета, аромат якого викликав бажання негайно його скуштувати. Також на столі стояла тарілка з салатом, де шматочки лосося поєднувалися з моцарелою та овочами. Поруч стояв стакан яблучно-виноградного соку, смак якого був солодким з легкою кислинкою. 
  Вільям з насолодою почав трапезу, відчуваючи як кожен шматок просто вибухає в роті розкриваючи увесь спектр смаків. Коли він закінчив з основними стравами, офіціантка знову підійшла до його столу, цього разу з ароматним яблучним пирогом, щедро политим карамеллю. Пиріг був поданий ще теплим, і його солодкий запах змішувався з ароматом чашки чорного чаю з барбарисом, яку поставили поруч. Незважаючи на те, що батько так і не прийшов, хлопець намагався насолоджуватись кожною миттю цього вечора. Він повільно відрізав шматочок пирога, відчуваючи, як хрустка скоринка та м'яка, соковита начинка танули в роті. Гарячий чай чудово доповнював десерт, даруючи відчуття довершеності. 

  Після смачної вечері в ресторані, Вільям вирішив вийти на палубу, щоб прогулятися. Він повільно піднявся сходами, чомусь відчуваючи легке хвилювання, неначе має статися дещо важливе. Вийшовши на палубу, його обличчя освіжив прохолодний морський бриз. 
  Вільям неквапливо йшов по дерев'яній палубі, слухаючи тихий шепіт хвиль, що лагідно билися об борт корабля. Підійшовши до перил, хлопець зосереджено спостерігав, як величезні бронзові гвинти ритмічно розтинали воду, штовхаючи корабель уперед. Кожен оберт гвинтів створював вир білосніжної піни, яка розсипалася на безліч дрібних бульбашок, що зникали в морі. 
  Дим повільно струмував із димових труб у небо, утворюючи маленькі сірі хмарки, які розчинялися в нічному повітрі. Смуга розсіченої носом судна води поступово ставала дедалі ширшою, оскільки корабель набував швидкості. Вільям стояв на палубі корабля, вдивляючись у далечінь. Заплющивши очі він з легкісю уявив, як в прозорій хвилі біля носа корабля з'являються дельфіни. Вони б стрімко пливли перед лайнером та з легкістю переганяли б його, і виглядали б вони як справжні акробати, вистрибуючи з води і занурюючись назад, явно насолоджуючись свободою і грою один з одним. 
  Вільям стояв на палубі обпершись на поручні, а коли розплющивши очі дельфіни зникли, і хлопець залишився сам на сам зі своїми думками. Він підняв голову до неба, спостерігаючи за сонцем, що повільно опускалося за горизонт. Його останні промені ніжно торкалися його обличчя. Юнак стояв нерухомо, відчуваючи, як теплі відблиски змінюються прохолодою вечірнього бризу. Коли сонце остаточно зникло за безмежним океаном, він глибоко вдихнув свіже вечірнє повітря. 
  Вільям подивився на свою ліву руку. Його погляд уважно зупинився на імені спорідненої душі, яке було визначене долею. Він легенько провів кінчиками пальців по напису, обводячи його контури. Аян Девіс. Це ім'я було вигравіюваним на його руці – ім'я чоловіка, якого він ніколи не бачив, ім'я, що з'явилося п'ять років тому. Вільям ніколи не забуде той момент. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍