Читати книгу - "Фортеця, Daniello Dali"

   “Ви знаєте що це зробило ?” — запитав один з лицарів, у старшого.

   “Це зробила людина, це точно. Але хто…” — замислився старий.

   “Хто це міг би бути…” — все гадав він. 

   Лицар в дорогих обладунках якраз прокинувся, і проходив повз, краєм вуха почувши. І ніби пишаючись, він заявив:

   “Це я вбив тих гнид. Я надав всім селянам прик…” — не встиг той договорить, як йому в лице приладів потужний удар, який повалив того на землю. Він вже валявся без свідомості, поки його все продовжували бити два кістлявих кулаки.

   Прокинувся вже той, на своїй койці, з прив'язаними руками та ногами.

   У нього запитали:

   “Це ти вбив тих людей”

   Він засміявся, та підтвердив.

   “Навіщо ?”

   Той сказав, що заради задоволення.

   “Що ти зробив з сином Даліна ?” — запитали у нього.

   “Хто цей Далін ?”

   “Це той, чию сім'ю ти вирізав !” — крикнув на нього чоловік.

   “А. Той виродок втік, я його не наздогнав. Відпусти мене, і я доб'ю свиню”, — сказав чоловік, наблизившись до хлопця, роздягнувшись у своїй посмішці.

   “Чому ви взагалі мене звʼязали ?” — запитав лицар.

   “Тебе повісять, ти розумієш про це ? Сьогодні, ближче до вечора. Готуйся, виродку. І знаєш, я тебе з першого дня служби ненавидів, чудовисько”, — йдучи з кімнати, сказав хлопець.

   “За що !?” — лицар лише крикнув йому в дорогу.

   Він не міг зрозуміти, навіщо його зв'язали й допитували, все що він зробив, це просто прихлопнув декількох комашок, від їх смерті не мало нікому стати сумно. Вони навпаки, розважили лицаря своїми криками, що вже чого варто. Їх так чи інакше вбили чудовиська.

   На вулиці вже побудували шибеницю, для публічної страти чудовиська в людській шкірі.

   Вже колишнього лицаря, вивели на подвір'я. Його руки були декілька раз обв'язані товстим шнуром, але він зовсім не виривався. Але коли двері відчинилися, і він побачив куди його ведуть, то ноги підкосилися, а на очах з'явилися сльозі, з тремтячими губами.

   Певне лише в цей момент він зрозумів, що його вб'ють. Чоловік що ніс смерть, незабаром сам помре. 

   “Куди ви мене ведете ? Ви мене що, хочете повісити !? — кричав він: — Я ж помру ! Ви вб'єте людину, чудовиська !” — все продовжував чоловік.

   На шию чоловікові накинули мотузку, а він застиг, і все продовжував молитися.

   Навкруги зібралося купа людей: селяни, лицарі та стрілці, — щоб побачити, як вбивця отримує належне.

   Дехто хотів його помилувати — ті хто не хотів за насилля віддячувати насиллям, але таких було одиниці. Навіть ті, що колись були його друзями, стояли поруч, чекаючи на страту.

   Вже пройшла немов вічність, як під ногами чоловіка відігнулася дошка, пролунав звук натягнутої мотузки та проникливий хруст шиї пролетів околицею.

   Через мить, чоловік що мав захищати людство, звисав мертвим тілом, за вбивство людей.

Кінець