Читати книгу - "Отець всіх лис, Марк Лапкін"

- Ви дуже спостережливі. Я з Півдня, - збрехав він.

- Дивно, зазвичай усі з Півночі їдуть на Південь і ніколи навпаки, - підмітила дівчина.

- Тенденція змінюватиметься. У моєму місті просто... - Чоловік зробив театральний вдих і на видиху продовжив: - Пекельна спека.

Ліфт зупинився на поверсі, що замовила дівчина.

- До побачення, - сказала вона і вийшла з кабінки.

- До побачення.

Двері зачинилися, і ліфт поїхав на останній поверх.

Чоловік безперешкодно піднявся на відкритий дах. Там було добре.

Скупе небо величним мовчанням зустріло самотнього путника. Воно сильно відрізнялося від того, яким посеред лісу насолоджувався Чоловік. Усередині міста через світлове забруднення виднілася тільки парочка з найяскравіших зірок.

Чоловік поставив свій ящик і підійшов до краю даху, з наміром оцінити висоту й уявити, що з ним буде, якщо він зістрибне. Чи прибіжить хтось до нього, щоб зализати його рани?

Тонкий шар снігу, що вкривав дах, хрустів під його ногами. Довга ходьба нагадувала Чоловікові, що в нього немає зручного взуття. Взуття, зшитого під нього, а не того, що роздають людям.

Отець спеціально масово виробляв взуття тільки парних розмірів. Тим же, у кого розмір стопи припадав між 44-м і 46-м, доводилося або страждати, або підкладати ще одну устілку. Воістину Отець - це монстр.    

Посеред даху стояв фонтан із великою кам'яною черепахою, що вляглася відпочивати біля нього. Черепаха була зліплена дуже майстерно. Голова трикутної форми, а замість плоского носа стирчав короткий хоботок. Складки її шкіри від підборіддя і до основи шиї тягнулися так правдоподібно, що здавалося, їх можна з легкістю порізати канцелярським ножем для паперу.

Біля черепахи не було QR-коду, а сама вона ногами тонула в даху. Робота творця-скульптора, не менше.

Чоловік вирішив відійти подалі, щоб ненароком не відламати їй чого-небудь.

Пройшовши з сотню кроків, він поставив ящик на підлогу і сів поруч із ним. Заплющив очі, глибоко вдихнув і почав подумки уявляти білий аркуш паперу.

Це не було медитацією. Радше, швидкий спосіб поповнити сили і за можливості згадати щось або навіть побачити знак.

Білий аркуш.

Спочатку білий аркуш мав прямокутну форму. Від нудьги мозок почав згинати аркуш, перетворюючи його на квадрат, потім на трикутник, а потім одразу на орігамі.

Чоловік не знав, як збирати орігамі.

Аркуш знову став прямокутним. Але ні! Білизну аркуша забарвила крапля блакитної акварелі. Потім впала ще одна крапля, а потім ще й ще, поки фарба не стала нагадувати дощ з його характерним звуком «п-п-пкшпщщщдщщббффффщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщщ-п-п-п-п».

І знову аркуш став прямокутним і чистим. І вже не змінювався на вигляд.

Десь позаду аркуша нерозбірливо говорив голос, звучання якого Чоловік уже забув, хоч і не хотів цього. З примітного він лише пам'ятав, що в ньому була невелика хрипота, але однієї цієї деталі явно бракувало, щоб відтворити в голові голос повністю.

На краю аркуша дрімала намальована лисиця.

Розплющивши очі, Чоловік відчув прилив сил як після короткого сну.

Він узяв одну пляшку з шухляди, підпалив шийку і кинув її вперед. Пляшка не розбилася, але створила невелику калюжу полум'я.

Друга пляшка виявилася вологою, і, після того, як Чоловік підпалив її шийку, частина вогню перекинулася на його долоню і руку.

Він кинув пляшку в інший бік і швидко загасив руку підніжним снігом. Цього разу пляшка, приземлившись, розбилася.

На всі боки горизонту полетіли третя, четверта, п'ята і шоста пляшки, поки Чоловік не прорахував, і сьома не полетіла далеко на подвір'я.

Палій швидко побіг до краю даху, щоб подивитися, чи не влучив він у когось. Побачивши полум'я на порожньому дитячому майданчику, Чоловік зітхнув із полегшенням. Він боявся вогню і вважав, що інші люди поділяють його страх тією ж мірою.  

Чоловік прийняв рішення не кидати більше пляшки. Хоч звуки, з якими вони розбивалися, забавляли його.

Тепер він виливав горючу суміш із решти ємностей на ту ділянку даху, що ще не горіла. Йому хотілося надати цьому нудному заняттю більше сенсу. Виставка внизу додавала натхнення.

Чоловік подумав і наважився вилити все пальне, що залишилося, у форму чоловічого статевого органу. І зробити його палаючим.

Хвилини повзання навкарачки себе не окупили. Те, що Чоловік «намалював», було тією ще «залупою».

Як і завжди, без наявності таланту будь-яка дія передбачає за собою певну дозу вправності.

Надворі стояла ніч, відголоски манер змушували Чоловіка кричати:

- Пожежа! Пожежа! Пожежа! Пожежа! - надриваючись, кричав палій.

Він бігав від одного краю до іншого і голосно, до хрипу, вигукував одне й те саме:

- Пожежа! Пожежа! Пожежа!

За півхвилини деякі мешканці підхопили цей флешмоб і дедалі більше чоловічих, жіночих і навіть дитячих голосів повторювали за ним усе те саме, одне слово - пожежа.