Читати книгу - "Сни Морфея , Tалі Птах"

— Ти що, зірочка? Як я тебе покину? Ти ж мені самому потрібний, — відповів лікар і дістав хустку з кишені, — Що у нас нового? — запитав він, повернувшись до жінки.

Алсу була молодою смуглою дівчиною. Її чорні товсті коси досягали поясу і часто ставали жертвою для старших дітей, які вплітали в них квіти і усілякі стрічки. В правому вусі закріплений білий навушник був схожий на сережку з перли на фоні воронячого волосся. 

— Нічого, лікарю, — відповіла Алсу і відклала книжку, — Все стабільно. Поки не займаємось з ним. Він дуже кволий, сьогодні цілий день спить. Маємо надію, що після переходу йому стане легше. Щоб пам’ять покращилась. Поки він єдиний, хто не опанував абетку з його групи. Але то не страшно, не хвилюйтесь за це.

Поки Деванс розважав друзів Ореста, малюючи для тих кумедні малюнки, Моро тільки звільнився від кураторів дітей і направився до корпусу аїдовців.  Нехай коридори були короткими, проте пройти повз світлин колишніх аїдовців було не аби яким випробуванням для Алекса. Більшість з них Моро знав особисто і майже всі вже давно почивали під гранітними плитами. 

Усі кімнати представляли однакові медичні палати, а у Ліри вона була пофарбована у лавандовий колір. Кілька сімейних світлин, малюнки кульбабок і калібрі та купа дзеркал організовано були розвішані на стінах. Дівчина сиділа за столиком навпроти величезного відкритого вікна. На підвіконня і на стіл і десь на підлогу падали листочки. Світле з дещо жовтим відтінком рідке волосся неохайно спадало на спину. А чорні очі нерухомо, так уважно, вдивлялись у крони дерева, що ставали подібними на родзинки. Поруч з столом стояв малий штатив для крапельниці від якого спускалась прозора трубка – останні місяці вона харчувалась через зонд для інтерального годування. Вона не чула, як до неї зайшов гість. Вона нічого не чула від самого народження. 

Тому Алекс легенько торкнувся її плеча. Ліра не злякалась, повільно підняла голову і широко відкрила очі.

— «Тато, ти прийшов!», — замахала вона кістлявими, як у самої смерті, ручками жести, і спробувала підвестись, — «Я думала ти не встигнеш.»

— «Мене затримали куратори. Яка ти гарна!» — відповів Алекс, присівши на коліна біля дитини.

Ліра потягнулась за обіймами і безумовно їх отримала.

— «Мені няня подарувала таку файну спідницю,» — Ліра поправила жовту фатинову спідничку, одягнену поверх медичної сорочки.

— «Ти така красуня!»

— «Мене будуть готувати до операції, тому скоро заберуть. Не знаю, коли ще зустрінемось.»

Чоловік знову обійняв скелетик обтягнутий шкірою і поцілував спітнілу голову.

— Я люблю тебе, — прошепотів він одними губами. 

— О, вітаю, — привіталась медсестра, — Не бачила, що ви прийшли. «Сонечко, нам час на процедури. Ти хочеш сама піти, чи відвести тебе?»

— «Я втомилась, але з татом за ручку піду,» — відповіла Ліра.

 «Вперта, це добре,» — подумав Алекс і посміхнувся. По коридору чоловік вів доньку, поки та другою рукою трималась за коротенький штатив для крапельниці. Позаду медсестра йшла і котила  візочок. 

— «На все добре, донечку. Скоро я ще прийду,» — попрощався Моро і міцно обійняв дитину.

— «На добраніч, тато. Зайди ще до Рея, я сьогодні його не бачила.»

— «Обов’язково, сонечко,» — відповів чоловік, і коли Ліру завели в кабінет, додав в голос, - Нічого не бійся, тобі нема чого боятись. 

Тільки Моро повернувся, як у нього запаморочилось в голові. Якийсь крик змішаний з тваринним вереском заполонив розум. І стало важко дихати. Руки і ноги були занадто важкими, ніби інженер застряг у якомусь жиле. Пересилюючи себе Алекс швидкою ходою вийшов на двір, а спина відчувала чиїсь величезні липкі лапи, які так і хотіли поглинути його і розтворити у стінах.  Над вхідними дверима кілька амулетів заколихались чи то від протягу, чи то від ходи Моро.

Діти сміючись, кричучи, плачучи заповнювали шкільну сферу. Чарівно на їх фоні виглядав доктор Деванс, який до сих пір малював з дітьми.

Рей був десь на подвір’ї. Алекс шукав його очима і знайшов. Хлопчик одиноко лежав на траві, розглядаючи божу корівку. 

— Синочку, тобі не холодно лежати на землі? — запитав Алекс і присів поруч, підтягнувши брюки. 

Навіть якби йому було холодно, пілігрим не сказав про це — не вмів він себе берегти і жаліти. На відміну від сестри, Рей був смуглішим і міцнішим. Проте такий ж світловолосий. Його очі відсторонено гледіли перед собою, він не поспішав привітатись з батьком. 

Трошки почекавши, Рей все ж таки підвівся. Моро скористувавшись цим, струсив травинки з побитих колін і підтягнув панчохи.

— Та-то, — по складах сказав Рей, не підводячи голови, і безстрашно взяв комашку в руки, — Це тобі.

— Дякую, тільки давай її відпустимо. Хай летить.

Рей кілька разів підстрибнув, потім підкинув комашку і напівприсідав, поки вона не улетіла.

— Ти в туалет хочеш? — спитав Алекс пошепки.

— Н-ні-і, — відповів хлопчик і почав крутитись навкруги себе.

— Стій, почекай. В тебе футболка задом на перед одягнена, — Моро довго намагався переодягти сину одяг і далось це не легко.