Читати книгу - "Талісман обраної, Ася Чирокбей"

Зерд простежив за моїм поглядом і зупинився, не торкнувшись моєї руки.

Потайний хід вивів нас на берег озера, тож я нахилилася до води і змила кров. Дивно, але талісман був абсолютно чистим, ніби на нього не потрапило ані краплі крові. Незважаючи на мої заперечення, Зерд перев'язав руку.

Тим часом, Амед відв'язав човен, перевіривши весла, і вже гукав нас. Сівши у човен, я озирнулася на замок. Над ним носилися чорні тіні. Зерд сів у човен останнім, наказавши рухатися на середину озера, якнайшвидше. Причину його занепокоєння я зрозуміла трохи пізніше, коли одна з темних тіней відокремилася від замку і рушила в наш бік. З огляду на те, що ми вже перебували на деякій відстані, нам вистачило часу, щоб вибратися на середину озера, і тепер був шанс перевірити, чи справді ці тварюки не люблять воду. Летюча тварюка наближалася, її було добре видно на тлі зірок. Чоловіки оголили мечі, однак чудовисько, сягнувши берега, закружляло, спікірувало туди, де ми перебували хвилину тому, потім промайнуло над землею, здійнялося угору і повернуло до замку.

Я з полегшенням зітхнула. Амед узявся за весла. Тепер у нас був реальний шанс пробиватися до форту на узбережжі і пошукати захисту там. Утім, я не уявляла, яким чином форт може захистити нас від цих тварюк, про що й повідомила своїм товаришам.

— Нам тепер одна дорога, на Схід, — невесело усміхнувся Зерд. — Амед, що ти думаєш?

— Якщо жінка отримала наказ від Жриці Світла, — серйозно сказав Амед, — то чоловіки зобов'язані виконувати будь-яку волю такої жінки.

Оце так! Чортеня, яке сиділо у мене всередині, не втрималося:

— А якщо вона вигадає, що отримала наказ жриці, а насправді його не отримувала?

— У таких речах неможливо збрехати, — так само серйозно сказав Амед.

— А якщо вона по дурості неправильно зрозуміла наказ? — Чортеня всередині не вгамовувалося.

Амед лише незворушно знизав плечима.

— А якщо я накажу повернутися в замок? — Уточнила я.

— Ми повинні виконати цей наказ, — відповів Амед. — Але це погана ідея.

Гаразд, нехай поки що покерують. А мені треба дещо з чим розібратися. Я дістала з торбинки клітку. Білосніжка сиділа зіщулившись і нервово крутила головою. Я спробувала погладити птаха крізь прути клітки, але він обурено відсунувся. «Гаразд, не хочеш — не треба», — подумала я, і знову упакувала її в торбинку.

— Тобі краще поспати, — сказав Зерд. — Зараз ми у відносній безпеці.

Нальоти більше не повторювалися, талісман, як і раніше, поводився тихо. Його присутність дивним чином заспокоювала, і я, загорнувшись у плащ, задрімала під розмірений плескіт весел.