Читати книгу - "Талісман обраної, Ася Чирокбей"

Розділ 3. Та, що розмовляє з Темрявою

Незважаючи на тривожну обстановку, проспала до ранку. Прокинулася від того, що мене штурхали за плече. Це був Амед:

— Леді, прокиньтеся. Ваш птах непокоїться.

Неохоче я розплющила очі й озирнулася, намагаючись зрозуміти, де я. Човен пристав до берега і спочивав на піску. Згадавши нічні події, пошукала очима Зерда. Правильно витлумачивши мій погляд, Амед сказав:

— Зерд скоро повернеться. Він пішов оглянути околиці.

Уже зовсім розвиднілося. Місцевість була відкритою, тільки вдалині височів чагарник.

Із торбинки долетіло кректання. Хоча конструкцією були передбачені отвори, щоб птах не задихнувся, схоже, йому набридло сидіти всередині. Я підвелася, випросталася з плаща і простягнула руку до торбинки. Коли дістала клітку і випустила Білосніжку, вона невдоволено сіла на носі човна і почала чистити пір'я.

— Голодом мор-р-рять, — пробурчала вона.

Я порилася в торбинці і дала їй трохи зерна. Розправившись зі скромною порцією, Білосніжка злетіла і подалася на берег.

Повернувшись, Зерд сказав:

— Нижче за течією селище еридіан. До нього півгодини ходу. Там ми зможемо відпочити, а ввечері попливемо далі.

Навіть я розуміла, що ми не можемо залишатися на ніч, щоб не накликати на цих людей біду. Коли ми відчалили від берега, я боязко поцікавилася, чи залишається ще чинним моє право наказувати, на що Амед ствердно кивнув. Згадавши слова Дана про необхідність єдиноначальності у військовому загоні, я, намагаючись надати своєму голосу якомога більше впевненості, проголосила:

— На час нашого походу я призначаю ватажком загону Вартового Зерда. Якщо з якоїсь причини він не зможе керувати загоном, я діятиму на свій розсуд.

Чоловіки тільки кивнули у відповідь, а я зітхнула з полегшенням, вважаючи свою місію лідера виконаною.

Село виявилося поселенням тих самих єретиків-еридіан, які колись прихистили нас поблизу лігва піратів і врятували від погані. Слідом за Даном, вони знялися з небезпечних місць і переселилися до околиць замку Мальрок. Укріплення нового села виглядали точнісінько так, як і старого. Схоже, еридіани завжди використовували одну й ту саму схему укріплень, але цього разу ворота відчинили без затримок. На правах старшого Зерд пояснив ситуацію і сказав, що нам потрібен відпочинок, бо ввечері ми рушимо далі.

Коли нас нагодували обідом і розмістили в будинку, моїм супутникам дісталася більша кімната, а мені зовсім крихітна.

У своєму світі мені не доводилося жити в дерев'яному будинку. Стіни, підлога і стеля: все було виготовлено з дерева. Скромні, але ретельно зроблені меблі. Усе це вселяло відчуття спокою і впевненості в завтрашньому дні. Можливо, завдяки цьому, еридіанам вдалося вижити в такій непростій обстановці. Схоже, їм більше діставалося від імперських церковників, а ось із природою і чудовиськами вони непогано справлялися, особливо після перегляду деяких догм своєї релігії, які забороняли брати до рук зброю. Проте, летючим тварюкам вони навряд чи зможуть щось протиставити.

Я розуміла, що мої супутники потребують відпочинку, але мені не сиділося на місці, тож я вирушила прогулятися центральною вулицею селища. Білосніжка жваво крутила головою і, судячи з усього, із захопленням сприймала нову обстановку.

Дорогою я роздивлялася дерев'яні будиночки еридіан. Невеличкі і гарно оздоблені, вони настільки захопили увагу, що я не помітила старосту села, який прямував у мій бік. Саме цей чоловік непривітно зустрів нас минулого разу. Наразі він виглядав привітнішим і запитав, чим може допомогти. Побачивши знайоме обличчя, в голові з'явилися неясні думки, ще не до кінця зрозумілі мені самій. Намагаючись з ними розібратися, я запитала, чи можу зустрітися з духовним провідником громади.

Еридіанин привів мене до будиночка з палісадником. За кілька хвилин він вийшов разом з високим сивим чоловіком, який спирався на палицю. Це був духовний лідер громади еридіан.

Вікна з кольоровим склом у формі вітражів робили простору кімнату святковою. Хазяїн будинку запропонував мені сісти й опустився на стілець навпроти. Видно було, що рухи даються йому важко. Довгий одяг світлих тонів підкреслював глибокі зморшки на обличчі, а темні брови несподівано виділялися на тлі сивого волосся. Це було обличчя людини, якій багато чого довелося побачити. У ньому не було показного благочестя, але відчувалася воля.

— Леді Вартова, дозвольте мені подякувати вам за порятунок мого сина. Мої люди розповіли, що якби не ви, невідомо, чим усе обернулося б. Ми молилися про благополучне пробудження вашої душі від сну, і я радий, що ви тут і в доброму здоров'ї.

Я зам'ялася, не знаючи, що відповісти. Але він зупинив мене:

— Не треба нічого говорити. Я знаю, що ви, Вартові, виконуєте свій обов'язок, і ми, звичайні люди, у всьому готові вам допомагати.

Мої почуття були неоднозначними. Дан попереджав, що я можу бути до кінця відвертою тільки із Зердом. Подібно до нас із Даном, він прибув з іншого світу, навіть більш високорозвиненого. Тому з ним можна було обговорювати будь-які питання, пов'язані з перенесенням свідомості й адаптацією у цьому світі. З усіма іншими, навіть із такими близькими соратниками, як Арісат і Конфідус, Дан був дуже обережним у висловлюваннях, щоб не зашкодити іміджу Вартового сум'яттям й нерозумінням у стосунках з людьми, чия картина світу значно відрізнялася від нашої.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍