Читати книгу - "Карма небесна , Кирило Легович"

Розділ п’ятий 

 

Розділ п’ятий 

 

Портфель Артема літав по всьому класу. Його жбурляли всі, кому не було ліньки. Хлопець бігав за ним як пес за іграшкою, намагаючись впіймати ранець. 

-Досить, досить!- глузливо своїм писклявим голосом говорив Іван, приймаючи в руки портфель Артема. 

-Ну відайте мені його!- ледь не плачучи кричав Артем, бігаючи з одного кутка класу до іншого. 

-Олегу, кидай мені його,- тихенько мовив Іван. 

Портфель летів прямо в руки хлопця. Але  Артем зумів штовхнути Івана, що той вдарився головою об стілець. 

-З тобою все нормально?- підбіг спантеличено Давид. 

-Мммм! Болить… Нічого не тече? 

-Ні. Лоб цілий! 

-Де та паскуда? - повертаючи голову запитав Іван. 

Артем  схопив свій ранець. Він стис його у своїх обіймах і сів за другу парту. 

-Артеме! Де ти! - пискляво кричав Іван, підводячись з колін. 

-Та он він, на своєму місці!- вигукнув Олег. 

-Іди сюди!- направляючись до парти Артема грізно промовив Іван. 

Шестикласник встав і почав тікати від свого друга. Артем почав бігти по класу. Біля шафи з  книгами та квітами, його зупинив Давид: 

-Артеме, ти що! Не можна так було робити! Ти б його вбив! 

-Плопусти! - сказав Артем, намагаючись протиснутися. 

-Ось так! Тепер ти не втечеш!- беручи ззаду за комір хлопця, сказав Іван.- У тебе що, сміливість у дупі виросла?- притискаючи до шафи, волав шестикласник. 

Артем злякався. Він боявся казати будь-які слова, бо знав, що Іван ходить на якісь  бойові мистецтва. Хлопець зажмурив очі, слухаючи крик Івана. Він вже готувався до першого удару, та, несподівано,  шестикласника штовхнули прямо в шафу. Книги, які там стояли попадали додолу, а горщик з  квіткою, що  знаходився зверху, розлетівся по підлозі. Земля посипалася і на Івана, який ще більше розлютився. Але він своєчасно відійшов, адже через мить розпочався урок, і до кабінету математики зайшла Євгенія Валеріївна Корнійчук, класний керівник шостого класу: 

-Я не зрозуміла, чому горщик долі? - здивовано, підходячи до шафи промовила жінка. 

-Артем бігав, і зачепив шафу так, що квітка впала, - бовкнув Олег. 

-Артеме! Скільки раз тобі говорити, що бігати на дворі, але не по кабінетах школи! - сварливо почала Євгенія Валеріївна. - І це вас усіх також стосується! Артеме, прибери те, що ти накоїв. Але не зараз. На перерві. Урок уже розпочався, тому всі сідайте за парти й пишіть: число, класна робота, - йдучи до вчительського стола промовила жіночка з коричневим волоссям. 

Урок йшов своїм ходом. Артем сидів і уважно намагався записувати матеріал. Коли вчителька записувала журнал, хлопцеві передали записку від Івана: 

-Після уроків, за школою. 

Для Артема ця записка була неначе констатацією його смерті. Якщо відмовитися, то всі почнуть називати боягузом. А якщо піт - шанс отримати стусанів від друга.  Ще й не факт, що Артема поб’ють. Можливо, це буде звичайна розмова, а можливо - тріумф хлопця, над яким перестануть знущатися. 

Артем прибрав посипану землю. Як покарання, Євгенія Валеріївна змусила хлопця чергувати  понад тиждень. Він вже думав, що затримавшись, Іван піде, а відмазкою на слова: «Чому ти не прийшов за школу?», Артем би відповів, що його змусили чергувати, а коли той прийшов на зустріч, то нікого там не було. Але цього не сталося. Іван побачив Артема, коли той виходив з школи й погукав на задній двір навчального  закладу. Там хлопець побачив ледь не половину свого класу: всі хотіли побачити бій між «Атемом Моклим» та людиною, що ходить на бойові мистецтва. 

-Ти мене штовхнув. Я вдарився головою об стілець! Добре, що я отримав лишень удар. Ти ж, згодом, фактично, скинув землю з горщиком прямісінько на мою голову. За це, ти мусиш відповісти!- знімаючи портфель мовив Іван. 

-Я нічого такого не зррробив, що  зіпсувало би твою честь! 

-Та ти що! 

-Ти завжди був таким зверхнім. Тому нумо запхаємо свою пихатість і розійдемося по мирному: і ти тут винен і я також. 

-Та ні, голубчику, - стоючи прямо в притул до Артема, відповів Іван,- я завжди правий! - Хлопець вдарив іншого прямо в живіт. 

Артем скрутився. Біль пройшов по всьому тілу. Але так сили відповісти хлинули  в руки хлопця, і він вдарив Івана, спочатку, по нозі, а згодом кулаком по обличчю. Шестикласник був готовим до такого удару. Він не став мучити Артема - одразу вдарив хлопця по голові, а згодом скинув його рівновагу так, що той вже лежав на асфальті. Іван бив хлопця по різним частинам тіла. Та Артем тримався. Власними ногами він намагався відбиватися.. Майже легкими ударами Артем бив Івана у відповідь. 

Глядачі дивилися на все це дійство зі сміхом. Вони дивилися на мужнього Івана, який б’є Артема, що міг тільки махати ногами.  Дівчата, як завжди, знімали все на камеру, тим самим фільмуючи найцікавіші й найсмішніші моменти сутички. 

Нарешті бій закінчився. Іван переможно встав з підлоги, і  востаннє вдарив ногою Артема. Згодом, всі глядачі підбігли до лежачого хлопця  і почали дивитися на його нікчемний  стан: синців на обличчі не було, тільки на животі. Трохи забруднена футболка, та поламані окуляри, які від удару знаходилися за декілька метрів від Артема.  Дівчата  своїми брудними ногами почали легенько штовхати тіло хлопця.  До такої акції приєдналися й інші. Їм подобалося як він дриґає своїм тілом у намаганнях захиститися. Зрештою, Артем знайшов сили підвестися, і бійня закінчилася. Під час ударів, хлопець частенько чув: ««Атем Моклий» на асфальті; за перевернутий горщик; аби не гаркавив» і так далі. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍