Читати книгу - "Сюрприз вiд Валентина , Тетяна Олiйник"

Частина 4

Тиждень самообману пролетів непомітно швидко. Життя увійшло у свою колію, щоденна робоча рутина змінювалася тихими сімейними вечорами. Макс повертався додому вчасно, був гранично милий і люб'язний, нічим не видаючи наявність коханки. Тая тішила себе думкою, що він зробив висновки й розірвав стосунки з іншою. Однак говорити на ці теми не наважувалася, всіма силами намагаючись зберегти крихкий мир у домі. Але не можна сказати, що ці думки покинули її голову. Щоразу лягаючи з ним у ліжко, вона уявляла, як ці сильні руки обіймали іншу жінку, яка так само, як і вона, притискалася до його волохатих грудей і здригалася під ним від насолоди. Від цього серце боляче стискалося, і клубок підступав до горла, але зусиллям волі жінка змушувала себе не думати про минуле, сліпо сподіваючись на щасливе майбутнє. 

На роботі Михайло уважно спостерігав за нею, ловлячи найменші зміни настрою, що відбивалися на обличчі. Його справді турбувала доля цієї милої жінки, до якої він давно був небайдужий.

— Добрий день, Таєчко! Як ви почуваєтеся? — ставив запитання, зустрічаючи в коридорі.

— Чи все гаразд? — цікавився він, опинившись в одному ліфті.

— Таю, у вас усе добре? — запитував, виходячи разом на офісну стоянку.

Така щоденна турбота спочатку дивувала її, потім стала дратувати. Одного разу вона не витримала:

— Михайле, чому вам весь час здається, що зі мною щось не так? 

— Це від того, що ваші очі більше не світяться щастям, як раніше. У них зачаївся смуток.

Співчутливий погляд чоловіка знову проникав у саму душу, торкаючись її потаємного болю.

— Нічого подібного, вам здалося! — пирхнула вона і, відвернувшись, пішла геть. Дорогою додому Тая розмірковувала над словами Михайла. Хоч би як неприємно це було визнавати, але він мав рацію. Її життя більше не було таким, як раніше. Гіркота обману труїла його.

Настала довгоочікувана субота, коли можна відпочити від роботи й виспатися вдома. Сподіваючись провести цей день удвох із Максом, вона була розчарована, коли почула, що той збирається на зустріч із друзями в боулінг клубі.

— Візьми й мене з собою?

— Що ти, мила, у нас збирається суто чоловіча компанія, — поцілувавши її в щоку, заявив він. — Хлопці мене не зрозуміють.

Весь день, що залишився, Таї довелося провести на самоті, займаючись прибиранням і домашніми справами. Треба було перепрати сорочки Макса, випрасувати всі його костюми, попутно приготувати вечерю й зробити очищувальну маску на обличчя. Справ вистачало по горло, проте куди приємніше займатися ними, коли коханий чоловік лежить поруч на дивані й дивиться телевізор.

Перш ніж закинути сорочки в пральну машину, Тая ретельно натирала комірці та манжети господарським милом. Від цього вони відпиралися краще і не залишали темних смужок. Яке ж було її здивування, коли помітила на комірі губну помаду. Вона придивилася — колір був зовсім не її, темно-фіолетовий. Принюхавшись, жінка вловила незнайомий запах солодких парфумів. Неприємний сюрприз вмить зіпсував настрій. Виходить, що Макс не порвав стосунки з коханкою, як сподівалася Тая, а продовжував таємні зустрічі. І все це сталося тоді, коли сама вона перебувала в щасливій ілюзії самообману. Гірко зітхнувши, вона з особливою ретельністю почала терти ненависну пляму, поливаючи її своїми сльозами.

Увечері, коли Макс повернувся додому, розпалений спілкуванням чи то з друзями, чи то з подругою, Тая зустріла його досить холодно.

— Що сталося, зайчику? Чому без настрою? 

— Скажи, ти ж покінчив зі зрадами, чи не так? — запитала вона і допитливо подивилася йому в очі, чекаючи правдивої відповіді.

Макс одразу ж змінився в обличчі й відвів погляд.

— Я над цим працюю.

— Що значить, працюю? Обіймаючись із нею за моєю спиною? — склавши руки на грудях, обурювалася вона.

— Але ми ж домовилися дати мені місяць часу, а минув лише тиждень.

Таї не вірилося, що вона чує ці безглузді виправдання.

— Дати тобі тиждень на що? Нагулятися? Щоб набігавшись як жеребець, втратити до неї інтерес? І це ти називаєш роботою?

— Це єдиний надійний спосіб побороти проклятий потяг! Між іншим, я й сам не в захваті, що моє життя виявилося таким заплутаним. Повір, я хочу все закінчити просто зараз, але не можу... Мені треба ще трохи часу. Я вже відчуваю, що мій інтерес слабшає. 

— А що ж ти пропонуєш робити мені? Відпирати її помаду з твоїх трусів? 

— Люба, я прошу лише потерпіти ще трохи. Зроби це заради нас із тобою. Адже ні ти, ні я не хочемо втратити одне одного, — він обійняв її за плечі й пальцем підняв опущене підборіддя. — Адже так?

Не піднімаючи очей, у яких застигли сльози, вона кивнула.

Раз вирішила йти до кінця і боротися за своє щастя, то повинна використовувати кожен шанс. Нічого, вона сильна, почекає ще трохи. Схоже, Макс справді страждає від цієї невизначеності й не бажає ламати своє життя через дрібну інтрижку. Ну що ж, доведеться допомогти йому в цьому, заради себе самої.

З цього часу все життя Таї перетворилося на суперництво з іншою, на постійний доказ Максу, що вона найкраща. Жінка не влаштовувала скандалів, не показувала свого невдоволення, приховуючи глибоко в душі свій біль. Вона оточила його ще більшою турботою й намагалася дарувати свої ласки зі щирим ентузіазмом, хоча це було зовсім нелегко. Чесно сказати, Тая щиро вірила в позитивний результат своїх зусиль, адже зрештою вони з Максом хотіли одного й того ж. Але це не могло не позначитися на її настрої поза стінами будинку.

Зміна не сховалася від всюдисущого ока Михайла. Якось він зателефонував їй:

— Таєчко, хочу запросити вас на філіжанку кави в мій кабінет. Щось давненько ми з вами не розмовляли по душах.

— Спасибі, звичайно, але мені звіт закінчити треба, — не відриваючись від комп'ютера відповіла вона.

— Та Бог з вами, десятихвилинна перерва нашій компанії анітрохи не зашкодить. 

— Ви думаєте?

— Приходьте. Якраз освіжіть мізки за цей час. Я вас чекаю!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍