Читати книгу - "Казка про любов, Ларія Ковальська"

- Ні, все пройде.

- Гаразд, тоді поїхали десь на відпочинок. За кордон. Забудемо про все на кілька днів…

- Мені не потрібна відпустка.

- А що тобі потрібно?

- Спокій. Стасе, дай мені спокій! – Крикнула Ніка і пішла у ванну кімнату. А розлючений Станіслав залишив її дім.

     Ніка довго не могла заснути в цю ніч. Вона багато думала. Вона пригадувала сьогоднішню зустріч із Романом. І їй все більше здавалось, що він не кохає свою наречену. Він сказав їй тоді: «Темна Нічко, життя – не казка!» – В цих словах вона відчула і ніжність, і захоплення, і сум. Мабуть, і справді обставини так склались, і він має одружитись із цією дівчиною, яку не кохає. Але ж побачення він влаштував саме для цієї дівчини. А вона не прийшла. Чому не прийшла? Не захотіла чи злякалась грози? Ніку нічого не зупинило б, якби такий хлопець чекав її. Отже, ця дівчина не кохає Романа! Тоді для чого вони одружуються? От якби поговорити з Михайлом Дмитровичем. Можливо, він дасть підказку? Тепер Ніка пожалкувала, що була груба зі Станіславом. Завтра піде на роботу і перепросить його. А там, може, щось довідається про те одруження.

     Вранці в Ніки страшенно боліла голова і вона вирішила знову не йти на роботу. Розуміла, що завинила перед Станіславом, що потрібно вибачитись, але дзвонити йому не стала. Після дев’ятої подзвонив він.

- Привіт, Ніко. Як ти себе почуваєш? – Спокійним і зовсім не ображеним тоном спитав він.

- Дуже болить голова… Вибач, що вчора була груба з тобою…

- Все гаразд. Лікуйся! Але якщо тобі стане краще, то в мене буде до тебе прохання.

- Яке?

- Сьогодні на 15-ту в склад-магазин має під’їхати по товари пан Маєвський. Я б хотів би, аби все проходило під твоїм контролем.

- Старший чи молодший? – Перепитала Ніка.

- Телефонував старший, тому, думаю, що буде він.

- Гаразд. Я вип’ю ліки і надіюсь, що мені стане краще.

- Подзвониш і скажеш чи зможеш прийти. І одужуй! – Побажав Стас і від’єднався.

     Ніка і справді випила купу таблеток. Їй було потрібно піти на цю зустріч. Звісно, там справляться і без неї, але все ж у неї з’явилась нагода дізнатись щось важливе.

    І вона таки дізналась. Та чи була ця інформація і справді важливою для неї? Весілля мало відбутись у цю неділю. Вона це прямо спитала у Михайла Дмитровича. Він нічого не запідозрив. Та й, схоже, йому подобалось говорити на цю тему.

- Спочатку наші гості зберуться у нас вдома. Буде легенький фуршет. Потім ми їдемо до нареченої. Вона живе в іншому кінці міста, теж у великому будинку. До речі, її батько мій давній товариш. Його донька і мій син знайомі з дитинства. Це ми з ним ще колись вирішили, що одружимо наших дітей, аби поріднитись! – Усміхаючись розповідав пан Маєвський.

- А діти не проти? – Перепитала Ніка. Чомусь їй здалось, що це могло не сподобатись дітям.

- Звісно, що не проти. Вони з дитинства дружать і симпатизують одне одному. Так що всі щасливі. Отож, від нареченої їдемо в один чудовий ресторан, який знаходиться біля моря. Розписуватись молоді будуть під аркою на морському узбережжі. А потім поїдуть відпочивати у Хорватію аж на десять днів. А коли повернуться житимуть у батьків нареченої. Це мене, звісно, засмучує, бо я весь час мріяв, що молодший син житиме з нами. Та що поробиш – наречена переконала Романа.

- А зараз він з вами живе? – Спитала Ніка.

- Ніби то й так. Але Роман дуже любить тишу. Тому купив собі дачу за містом і більшість часу проводив там. Навіть після довгого робочого дня і то їхав на дачу – казав, що тільки там може добре відпочити.

- А як же тепер? – Ніці ставало все цікавіше.

- А тепер відпочиватиме з молодою дружиною. Та й забуде про всі свої шкідливі парубоцькі звички. – Вирішив батько Романа. – Дякую, Ніко, за допомогу, але мушу поспішати – дружина просила поїхати з нею ще раз оглянути ресторан.

      Ці кілька днів минули для Ніки, як в тумані. Вона день і ніч думала про Романа та стала схожа на сновиду. Якось в офісі Ніка з Ліною пили чай. До них підійшов Стас та попросив зробити і йому. Звернувся він Ніки, але вона мовчки продовжувала дивитись десь вдалину.

- Я зроблю, Станіславе! Ніка погано себе почуває. – Запропонувала Ліна. Потім Ніка просто вийшла. А Ліна почала розказувати Стасу про поведінку Ніки.

- Стасе, мені здається, що Ніку потрібно показати лікарям. Вона стала дуже неуважна, забуває елементарні речі. З нею щось негаразд.

- Я теж те помітив і пропонував їй перевіритись. Але вона відмовляється. Не знаю що робити. Може, зателефонувати до її батьків? Але я ще з ними незнайомий.

- Я знайома з ними, але спробуй ще раз поговорити із Нікою. А якщо нічого не вийде, то я сама зателефоную їм.

     І Стас спробував. Після роботи він запросив Ніку повечеряти. Дівчина майже нічого не їла і була неговірка. Навіть, коли принесли її улюблене морозиво, Ніка залишилась байдужа. Стас спробував поговорити з Нікою про те, що, можливо, їй варто обстежитись.