Читати книгу - "Забута, Галіція Мідвест"

Розділ 5. Цитадель

— Чому я маю завдячувати вашій екстравагантній появі? — насмішкувато спитала Сара з подивом розглядаючи Соломію та Мотрю. 
— Я б також хотіла якнайшвидше в усьому розібратися, — буркнула Соломія до чаклунки. Сара міцно обняла Соломію і простягла руку Мотрі, але та не зробила жодного руху назустріч.  
— Саро, вона незряча, — зітхнула Соломія.  
— Сара, мене звати Сара, — жінка обережно торкнулася руки Мотрі. 
— Я Мотря, — голосно відповіла мотанка, і зморшкувате здивування торкнулося доглянутого обличчя Сари.  
Чаклунка зацікавлено подивилася на Соломію, яка тільки стенула плечима.  
— Не будемо марнувати часу і привертати зайвої уваги, — рішуче сказала Сара, — Я запаркувалася неподалік. Ходімо, я вас запрошую до своєї оселі.  
— Саро, дякую тобі, але подивися на Мотрю! Ми не хочемо привертати увагу. Ми вже маємо заброньований номер у Цитаделі.  
— У Цитаделі? Як тобі це вдалося? Адже для тутешніх привидів це досі чутлива тема!  
— Якби ти була загубленою душею закатованого, то й можливо ти була б чутливою? — саркастично відповіла Соломія, — Вони лояльні до Галі, дуже тепло відгукувалися про неї. Я здогадуюсь, що вона когось з них і звільнила, знаючи її небайдужу вдачу.  
— Ну, звичайно, як я одразу не здогадалася? Вона ж мені досі не довіряє, — зауважила чаклунка.  
— О, почалося! — вигукнула Соломія і міцно взяла руку Мотрі, помальовану бронзовою фарбою. Також бронзовими були обличчя мотанки, пишна довга сукенка з корсетом та грайливий капелюшок з ошатними квітами. Мотря була вбрана, як львівські мімеси, яких часто можна було зустріти на вулицях міста, — Ходімо, поки нас ніхто тут не побачив. Нам є про що поговорити.  

Готель «Цитадель» розташувався неподалік від порталу, яким дозволили скористатися місцеві привиди, охоронці  похмурої споруди з трагічним минулим. Привиди ніяк не могли полишити це жахливе місце, тому що деякі з них були й досі прикуті ланцюгами болю та страждань до стін будівлі. Ті, хто вже були готові залишити увесь їх біль у забутті, не могли покинути тих, кого досі той біль мучив. Тому вони охороняли немічні, згорьовані душі, терпляче чекаючи, коли ті будуть готові назавжди залишити це скорботне місце. Краще збережену частину будівлі люди перетворили на розкішний сучасний готель, і усіляко намагалися позбутися згадки про сумних, набридливих привидів, намагаючись обмежити їх появу куцою меморіальною табличкою. Містяни і гості міста Лева не хотіли, щоб привиди нагадували їм про катівню та всі жорстокі злочини, які колись чинили одні люди з іншими людьми у цих камʼяних стінах щедро зрошених кровʼю і невимовним болем.

Сара почувала себе доволі незручно, коли темна невагома постать поклала важкого ключа до рук Соломії, хижо блиснувши сріблястими очима у бік чаклунки. Наблизившись до мовчазної мотанки, привид несподівано важко зітхнув і миттєво розчинився у темному, вогкому коридорі.  
— Дивні вони, — зітхнула Сара, — могли б вже усі забратися з цього жахливого місця, але прирекли себе на вічні муки та страждання.  

Відпустивши руку Мотрі, Соломія тричі постукала ключем у двері, і ті одразу ж відчинилися. Сара, яка ще ніколи не довелося відвідувати примарну частину готелю, зі здивуванням розглядала простору кімнату, освітлену мʼяким світлом, яке підкреслювало плавність ліній інтерʼєру, спокійну палітру пастельних кольорів і відсутність гострих кутів та будь-якої дизайнерської різкості.  
— Може й дивні, — але уважні до нас, — роздумувала вголос Соломія. — Хто зна, чи ми зможемо залишити біль наших втрат? Та й чи не означатиме це, що історія знову повторюватиметься?  

Жінки провели мотанку Мотрю до кухні, розташувавши її у зручному кріслі, самі почали готуватися до вечорниць з ілюзією  та спецефектами живої присутності гостей. Соломія запропонувала Мотрі прилягти і відпочити, але та відмовилася, почуваючись незручно у своєму чудернацькому вбранні. Мавка не уявляла, чому саме мотанка вийшла з порталу у костюмі львівської мімеси та й ще у такому чудернацькому. Вона не була впевнена, чи Мотря взагалі може пересуватися порталами, зважаючи на те, що Соломія ніяк не могла встановити, до якого виду містичних істот вона належить.  

Сподіваючись на споконвічну приналежність мотанок до Землі Предків, Соломія все ж наважилася скористатися порталом, попередньо порадившись з Галею, яка зауважила, що портали, оповиті сумом, не такі жорсткі і повільніші, тому що ті, хто відкрили ті портали, дбали про можливість уникнення необережної ретравматизації тих, хто ними скористається. На жаль, Соломія багато не знала про ці спеціальні портали, які вимагали доступу до секретних бібліотек привидів Цитаделі, щоб дізнатися про них більше.  

Залишивши Мотрю на кухні, Соломія знайшла Сару у вітальні. Помітивши програвач біля книжкової шафи, мавка з цікавістю почала роздивлятися колекцію платівок. Її увагу привернули музичні твори бандуриста та композитора Григорія Китастого. Соломія обережно дістала платівку з  паперового конверту й поставила її на програвач. Тиха мелодія вмить заповнила кімнату таємничим гомоном степів. 
Сара вже розклала усе своє чаклунське приладдя на великому круглому столі. Соломія задоволено мугикнула, побачивши два велетенські дзеркала у темно-червоних, різьблених рамах.  
— Чи ти замовила їжу? — заклопотано спитала мавка чаклунку.  
— О, так! Навіть не уявляю, як я могла  б забути, коли наша дорога подруга навідається в гості! — весело вигукнула вона.  
— Я скучила за цим, — відверто сказала Соломія, — за нормальним життям, за безтурботністю. Подивися на Ірину також, наче геть інше життя у неї, а чомусь ми не подорожуємо світом чи здійснюємо якісь карколомні відкриття, а вирішуємо питання появи живої, великої ляльки-мотанки.  

Сара облишила своє магічне начиння і, підійшовши до Соломії, міцно обійняла її за плечі. Соломія поклала свою голову на Сарине плече і тихо зітхнула, з острахом думаючи, що якщо зараз дасть волю сльозам, то вже не зможе стримуватися.  
— Я хочу, щоб цей вечір був чудовим, — висловила своє побажання Сара, — тому я приготувала для нас усіх розкішні сукні. Гарно вбрані і ретельно доглянуті, ми будемо смакувати вишукані напої і насолоджуватися смачними стравами, вирішуючи, як допомогти Мотрі. — Сара закінчила свою тираду і подивилася на Соломію. Мавка вже хотіла зауважити, що вона не потребує ні розкішної сукні, ні вишуканих питва та їжі, але Сара була так захоплена своєю ідеєю, що Соломія вирішила не сперечатися.  
— Гаразд, Саро, я вже й не пригадаю, коли востаннє вбирала сукенку, — задумливо сказала вона. — Чи можемо ми прибрати нашу оселю квітами? — запропонувала вона.  
— Чудова ідея, Соломіє. Наші ж гості особливі, з вишуканим смаком, тому не завадить додати цьому затхлому приміщенню яскравих барв та свіжого аромату, — одразу ж погодилася Сара.  

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍