Читати книгу - "Таємниця зниклої Галі, Yana Letta"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Наступного ранку село Шпилі прокинулося під звук тракторів, криків курей і вічного "Ти ж казав, шо зробиш вчора!" від баби Варвари у бік свого діда.
Але четверо слідопитів прокинулися з однією думкою:
Сьогодні вони дізнаються, що винюхав кіт Бублик біля хліва!
План був чіткий:
Ігнорувати Івана, якщо він знову скаже про прибульців. Знайти те, що зацікавило кота. Якщо щось знайдуть — зробити вигляд, що це не страшно (навіть якщо страшно).Максим збирався першим, бо вважав, що детектив повинен завжди прокидатися раніше за злочинця.
Тимко прокидався останнім, тому що його треба було будити не менше трьох разів і підкупляти їжею.
Іван не прокидався взагалі, доки його не трусили за плечі зі словами:
— Якщо зараз не встанеш, Бублик сам розкриє справу!
Тим часом Соломія вже чекала їх під парканом, з блокнотом у руках.
— Чого так довго?
— Тимко не хотів вставати.
— Я не міг вставати, бо готувався до справи!
— Як саме?
— Досипав!
— Досипав ти в дитинстві, коли був немовлям!
— Та ну вас…
Максим подав знак: "Годі, до справи!"
Слідопити підійшли до місця, де вчора Бублик так активно нюхав землю.
— Отут він щось винюхав, — прошепотів Максим.
— Може, це просто залишки риби? — припустив Тимко.
— Ти бачив Бублика? Він не нюхає просто так! — відрізав Максим.
— Гаразд, що ми шукаємо?
— Щось… незвичайне.
Всі почали ретельно оглядати землю.
Іван нахилився і знайшов темний клаптик тканини.
— Дивіться! Це від когось упало?
Максим узяв шматочок у руки.
— Схоже на рукавицю… або… шматок штанів!
— То злочинець залишив доказ?! — видихнула Соломія.
— Не поспішаймо. Це міг бути хтось випадковий… але чому тоді Бублик це нюхав?
Кіт сидів неподалік, уважно спостерігаючи за людьми.
— Бублику, це важливо? — Максим підніс шматок тканини до кота.
Бублик неквапливо понюхав, зморщив ніс, глянув на людей з виразом "Ви всі тупі" і… демонстративно розвернувся хвостом.
— Що це означає?!
— Що він нас знову ігнорує, — зітхнула Соломія.
— Чекайте… Він нюхав це, але не зацікавився.
— Бо це був не головний доказ!
— То що ж він тоді винюхав?!
Тимко глянув на землю й показав пальцем:
— А це що?!
Він показував на маленьку блискучу річ у траві.
— Ого! Це…
Максим нахилився й підняв невеличкий срібний ґудзик!
— Що за…?
— Це щось дуже цікаве…
Соломія подивилася на нього уважніше.
— І схоже, я знаю, кому він належить.
Всі втупилися на неї.
— Кому?!
— А якщо це…
Соломія підняла голову і вказала пальцем у бік сільського магазину.
— Пасічник Степан носить такі ж ґудзики на піджаку!
Всі завмерли.
— Пасічник?!!
— Той самий, який весь час мовчки дивиться на всіх із-під брів?!
— Той самий, який має бджіл розміром із голубів?!
— Іван, не вигадуй. Але так, він.
Слідопити переглянулися.
— У нас є перший підозрюваний.
Бублик позіхнув, потягнувся і повільно рушив у напрямку магазину.
— Він щось знає…
— І ми це дізнаємось!
Максим поклав ґудзик у кишеню.
Операція "Стеження за котом" принесла перші плоди… Але що як пасічник Степан щось приховує?
Це вони дізнаються вже зовсім скоро.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця зниклої Галі, Yana Letta», після закриття браузера.
