Читати книгу - "Тінь серед світла, Деріка Лонг"

Розділ 2.1

Настя і Оксана йшли через парк, насолоджуючись теплим сонячним днем. Навколо було спокійно, тільки час від часу лунали сміх дітей та голоси людей, що прогулювались по зелених алеях. Оксана була в особливому настрої. Вона розповідала подрузі про все, що сталося з нею за останній тиждень, і, звісно ж, не могла оминути тему Мирослава.

— Він такий... інший, Настю. Я навіть не можу описати, що саме в ньому привертає мою увагу, але коли він поруч, усе здається... важливим, — говорила Оксана, її голос був переповнений емоціями.

Настя слухала її уважно, але сміялася з кожного її слова.

— Ти прямо як школярка! — засміялася Настя. — Але, справді, він звучить дуже цікаво... Ти вважаєш, що він реально в тебе закохався?

Оксана посміхалася і нахилила голову, задумуючись.

— Я не знаю... Але щось у його погляді є таке, що змушує мене вірити, що це не просто випадковість. Може, все тільки починається, але я відчуваю, що це... щось важливе для мене.

Подруга подивилася на неї злегка скептично, але не втрималась від усмішки.

— Ти так про нього говориш, ніби він уже став твоїм героєм. Хоча знаєш, треба бути обережною. Я маю на увазі... чи справді ти розумієш, що відбувається в його житті?

Оксана здивовано підняла брови.

— Що ти маєш на увазі?

— Просто кажу... Чоловіки, які мають таємниці, можуть бути не так прості, як здається на перший погляд. Але я тебе розумію, ти щаслива, і я не хочу тебе лякати. Можливо, ти права — це дійсно щось більше.

Оксана задумалась, але весело посміхнулась.

— Я просто відчуваю, що це дуже особливе. І, знаєш, як тільки він з'являється, усе в моєму житті якось змінюється. Це навіть... дивно, але приємно.

Настя посміхалася, але її погляд був обережний.

— Спостерігай за ним, і головне — слухай серце.

Прогулюючись містом, вони сміялися і обговорювали різні дрібниці, а Оксана не могла не думати про Мирослава. Її думки були переповнені ним, і вона відчувала, як ці емоції розцвітають у її серці. І все було б чудово, якби не одна деталь...

Коли вони проходили біля парку, Оксана помітила автівку, яка повільно їхала по тій самій дорозі. Вона відразу впізнала машину — це була чорна розкішна машина з темними вікнами. Оксана відчула, що хтось уважно стежить за ними. Вона стиснула губи, намагаючись не показати свої хвилювання.

«Може, це випадковість?» — думала вона, намагаючись не звертати увагу на цю машину. Але якась невизначена тривога не відпускала її.

Незважаючи на це, Оксана не поділилася своїми відчуттями з Настею і продовжила прогулюватися, поки машина не зникла з виду.

Мирослав тим часом проводив свій день у великому офісі з панорамними вікнами, що виходили на західну частину міста. Він сидів за своїм столом, переглядаючи фінансові звіти та узгоджуючи важливі питання з партнерами. Його день був заповнений зустрічами, переговорами та дзвінками. Він отримував повідомлення від своїх впливових знайомих і швидко відповідав на всі питання, не забуваючи про свої зобов'язання перед клієнтами та бізнес-партнерами.

Але під цією ледь помітною суворістю і холодним професіоналізмом ховалася зовсім інша сторона його життя — та, яку він намагався тримати подалі від очей тих, кого він не хотів втягувати в свої справи.

Мирослав знав, що його життя не просте, і хоча він насолоджувався своєю владою і багатством, він завжди відчував на собі тягар численних секретів. Сьогодні, наприклад, він мав зустріч з одним з найвпливовіших своїх конкурентів — людиною, яка нещодавно почала активно порушувати його інтереси в бізнесі. Але, як завжди, Мирослав був готовий до будь-яких труднощів. Його глибокі зелені очі злегка звужувалися, коли він уважно слухав про нові пропозиції.

Уже після цієї важливої зустрічі, коли його день закінчувався, він заїхав додому. Власна квартира, наповнена розкішшю, була його укриттям від світу. Він заходив до вітальні і залишав за собою всі думки про бізнес. Тут він міг бути сам собою, хоч і не завжди мав можливість дозволити собі це.

Але зараз, як не дивно, його думки не покидала Оксана. Вона була новою сторінкою в його житті, і навіть попри те, що він був впевнений у своїй здатності контролювати все навколо, щось в її присутності змушувало його сумніватися в своїй здатності залишатися холодним і безстороннім.

 

Весна в місті нарешті розцвіла своїми найяскравішими фарбами. Теплий вітер не поспішав, на тротуарах лунали радісні кроки перехожих, а дерева й квіти, немов оживши, дарували світу яскраві кольори. Оксана відчувала, як теплі промені сонця наповнюють її серце легкістю та оптимізмом. Вона стояла біля вікна магазину, спостерігаючи за людьми, і відчувала, як гармонія цього дня проникає в її душу.

Раптом її думки перервав гудок дверей, і вона повернулася. На порозі стояла молода жінка з коробкою, на якій красувалася велика стрічка.

— Вам доставлено, — сказала кур'єрка, передаючи Оксані коробку. — Це для вас.

— Для мене? — здивувалася Оксана, не розуміючи, що саме вона отримала. Вона відкрила коробку і побачила величезний букет квітів: ніжні троянди, лілії та іриси. А на картці було написано: "Для Оксани. Пам'ятай про нашу зустріч. Мирослав."

Оксана затамувала подих. Серце її почало битися швидше. Квіти були красивими, і це було настільки несподівано, що вона не могла вірити своїм очам. Вона підняла голову, і в її погляді спалахнув вогник розгубленості та радості.

Поруч стояла Інна, нова колега, яка не могла приховати свою заздрість.

— О, так от хто тебе привітав, — сказала вона з іронією в голосі. — Це він, той загадковий чоловік, про якого ти постійно згадуєш?

Оксана не одразу відповіла, але всередині відчула, як на її душі стало важче. Вона не хотіла відкривати всі карти перед Інною, але її реакція була помітною. Це враження залишалося у її серці, як маленька тріщина, яку важко було виправити.

— Просто знайомий, — відповіла Оксана, намагаючись не звертати на це увагу. — Дякую за букет, він справді красивий.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍