Читати книгу - "Тінь серед світла, Деріка Лонг"

Через кілька днів, коли Оксана вже трохи оговталася від несподіваної доставки квітів, Мирослав зателефонував їй.

— Привіт, Оксано. Як ти? — запитав він своїм спокійним голосом, і серце Оксани знову почало битися швидше.

— Привіт, все добре, — відповіла вона, намагаючись звучати природно. — Квіти були дуже гарними, дякую тобі. Я не очікувала такого сюрпризу.

— Я радий, що тобі сподобалося. Насправді, я подумав, що тебе можна запросити кудись, де ми могли б поговорити і провести час разом. Що скажеш на романтичне побачення?

Оксана відчула, як її серце знову пропустило кілька ударів. Вона не могла повірити, що він насправді хоче провести з нею час. Це було несподівано, але таке бажане.

— Це звучить чудово. Куди ти мене запрошуєш?

— Я маю на увазі вечір під зоряним небом, далеко від міської метушні. Щось спокійне, романтичне.

Того вечора вони зустрілися на околиці міста, де не було жодних шумних вулиць чи багатоповерхівок. Тільки безкраї поля і зорі на небі. Мирослав привіз її на своїй машині до невеликого старого будиночка за містом, де він збирався влаштувати побачення.

Оксана була зачарована цією атмосферою. Повітря було чистим і свіжим, а нічне небо покрите мільйонами зірок, що ніби запрошували їх до своїх таємниць.

Вони сіли за маленьким столиком, накритим білою скатертиною, поруч із палаючим вогнищем. Легкий вітерець грався з волоссям Оксани, а Мирослав уважно дивився на неї, не поспішаючи розмовляти. Весь час, який вони проводили разом, наповнювався тишею і гармонією.

— Це місце… неймовірне, — сказала Оксана, розглядаючи нічне небо.

— Я радий, що ти це цінуєш, — відповів Мирослав. — Бажаю, щоб у тебе завжди було таке відчуття спокою.

Оксана посміхнулася, її погляд зустрівся з його, і в цей момент між ними спалахнула іскра. Вона відчула, як її серце б’ється все швидше, а її тілі не стримувала хвиля емоцій.

Мирослав підійшов до неї ближче, їхні погляди знову зустрілися. Він злегка торкнувся її руки, і це було наче невелике підтвердження того, що між ними є щось більше, ніж просто випадкова зустріч.

— Оксана… — прошепотів він, і її серце застигло. Всі думки змішалися, а вона не могла відвести погляд від його очей. Їхнє обличчя було всього в кількох сантиметрах одне від одного.

Без слів, лише погляд і дотик, все стало зрозумілим. Вони обидва закрили очі, і їхні губи зустрілися в поцілунку — ніжному, але водночас гарячому, в якому було все, що вони не могли сказати словами. Цей поцілунок був початком чогось нового, щирого і запального.

Після того вечора, Оксана ще довго не могла забути цей момент. Її думки весь час поверталися до Мирослава, до того поцілунку, до його теплого погляду. Вона відчувала, як між ними виникає справжнє почуття, і вже не могла уявити свого життя без нього.