Читати книгу - "Скоґландія"

З-понад ялинових верхівок виглянуло сонце, і його проміння помалу дісталося й до прогалин між деревами. Аж тепер, коли воно пригріло в плечі, Ярвен завважила, як змерзла була після тієї біганини.

— Чи не можна було б трішки поспати? — промимрила вона. — Хоча б трішечки-трішечки, бодай крапелиночку?

Малена кивнула головою й сказала:

— Засвітла йти далі все одно дуже небезпечно. Тим більше тепер, коли вони шукають бунтарів і прочісують усю північ. Скоро тут аж кишітиме солдатів. Одне слово, поспімо по черзі.

Ярвен умостилася серед колючого дрібного віття й заплющила очі. Вона просто не розуміла, чому перед цим ідея з ліжком видалась їй такою спокусливою. Не було чудовнішого ложа, ніж зігріта сонцем лісова земля серед кущів чорниці.

Нагіра вимкнула телевізора. Перед репортерською камерою поставали все нові й нові співрозмовники, але слухати їх далі вона вже не мала потреби. Однаково всі вони були тієї самої думки: південь довго виявляв терпіння до півночі, запропонував північанам права, дав шанси взяти участь у розвої країни. Але цим другим терактом північ переступила всі межі, на півдні вже ніхто не може почуватися в безпеці. Настав час поставити бунтарів, усю північ на місце.

— Дурні хлопчиська! — пробурмотіла Нагіра. — Їм лише пригоди в голові, тим дурним хлопчиськам!

Вона підійшла до столу й важко опустилася на один зі стільців. Де вони роздобули вибухівку? Ключ від сховища й досі надійно висів на ланцюжку в неї на шиї, в цьому вона переконалася насамперед. Отже, зі сховища взяти вибухівку вони не могли.

А як вони проникли на стадіон? Адже він, поза всяким сумнівом, день і ніч був під посиленою охороною. Усі плани, зокрема й щодо стадіону, як і щодо кожної залізничної станції, кожного майдану, кожного громадського місця, вони розробляли спільно, проте Нагіра ніколи й у голову не покладала, що такий майже досконалий терористичний акт вони спроможні здійснити самі.

— Ох, дурні, дурні хлопчиська! — знову промовила Нагіра. Вона була вдячна їм лише за одне: що обійшлося без жертв; одначе зруйнований стадіон для віце-короля нарешті стане, мабуть, давно очікуваним приводом для того, щоб увести на північ війська. — Дурні, дурні хлопчиська!

Вона роззирнулася по кімнаті. Обоє дітей зникли — ще тоді, коли телебачення передавало новини. Краєм ока Нагіра лише вгледіла, як вони кинулися навтіки. Цікаво, що їх так зненацька й так жахливо злякало?

Нагіра взяла глечика й налила собі в склянку води. Рука в неї тремтіла.

А отой білявий ще від самого початку був якийсь аж надто наляканий, усе ховався за спину своєї супутниці, дівчинки з півночі. Воно й не дивно, Нагіра не мала сумніву, що хлопчина втік із дому. Когось він їй нагадував, та й дівчинка теж когось нагадувала. Нагірі спало на думку це аж тепер. Та, мабуть, то їй так тільки здалося. Це, либонь, після отих жахіть у новинах тепер їй ввижаються всілякі примари.

Вона має поміркувати, що можна зробити, який шлях іще лишився, щоб зупинити Норліна. Добре, що вона тут сама. Вона має поміркувати.

— Відколи це ти почала так захоплюватись новинами? — спитала в Тіни мати.

Тіна ввімкнула телевізор гучніше й промовила:

— Тепер вони підірвали в Скоґландії стадіон.

— Тебе й досі цікавить Скоґландія? — здивувалась мати. З кульковою ручкою в руці вона схилилася над журналом. — Як називають прихильність до королівської влади? Сім літер. — Вона любила розгадувати кросворди.

— Сьогодні Ярвен знову не було в школі, — сказала Тіна. — Ніхто і найменшої гадки не має, де вона. На есемески не відповідає. Удома в неї дверей ніхто не відчиняє.

— Я ж тобі вже казала, вони трохи раніше поїхали у відпустку, — промовила мати. — Ти просто-таки вже впадаєш в істерику.

— Роялізм, — кинула Тіна. — Ось як називають прихильність до королівської влади.

— Ну? — мовив Норлін, коли до бібліотеки ввійшов Больштрем. — Яка перша реакція серед народу?

— Не починай пити коньяк уже в обідню пору, — сказав Больштрем. У його голосі бриніла зневага. — Від такої звички потім важко відмовитись.

— Я тебе не просив критикувати мене! — відповів Норлін і так різко поставив чарку на письмовий стіл, що коньяк вихлюпнувся, й на полірованій поверхні лишилась невеличка калюжка. Він не звернув на це уваги. — Що кажуть люди в країні?

— Поки що ситуація задовільна, — промовив Больштрем, важко падаючи в крісло. — Переляк, схоже, справді неймовірний. Кожен, хто мав квиток на футбол, тепер уявляє собі, як міг опинитися під руїнами. Про це тільки й розмов. А страх затуманює розум.

— Що? — не зрозумів Норлін.

— Їхній страх породить ненависть, — відповів Больштрем. —