Читати книгу - "Медлевінґери"

Йоганнес і собі вирячився на порожнє місце на столі, де ще мить тому сидів Нісс. Маленька виделка поволеньки літала туди й сюди, порожня до тарілки, а з макаронами — до однієї точки у повітрі, й там ті макарони мов яка чарівна рука знімала з виделки.

— І чого ви на мене так видивляєтеся? — обізвався Ніссів голос, явно пробившись крізь напханий їжею рот. — Я порозвішував макарони на сорочці? Заївся підливою? — Знову виделка з локшиною помандрувала вгору, і якусь мить чути було, як та порція пережовується. — То вже поясніть мені, замість пожирати мене очима! — сердито вимагав безтілесний голос. — А то мені від вас моторошно стає!

— Тобі від нас? — промимрив Йоганнес. — Ну ти й жартун!

Моа прокашлялася.

— Я знаю, ти завжди мав мене за доволі свавільну особу, — заговорила вона, не зумівши приборкати тремтіння в голосі. — Але як тут не сказати, що сталося те, що сталося? Бо ти став невидимий, Ніссе. Цілковито невидимий.

— Абсолютно, цілком і повністю! — підтвердив Йоганнес. — О Боже!

Він міцно заплющив очі, та коли розплющив їх знову, Ніссова виделочка все так само мандрувала туди-сюди сама собою.

— Ха-ха-ха! — сердито засміявся Ніссів голос. — Гадаєте, либонь, що зможете мене затуркати, чи що? Я ж бачу сам себе! Тож нарешті припиніть оці ваші витівки!

І виделочка опустилася на вже спорожнілу тарілку, аби зішкребти рештки підливи й понести в порожнє повітря.

— Ти не почуваєшся якось не так? — поцікавився Йоганнес. Поміркувавши трохи, він мусив визнати, що тут, власне, нічого й дивуватись: те, що ці химерні крихітні створіння можуть ставати невидимими, аж ніяк не дивніше за сам факт їхнього існування взагалі.

— А як я мав би почуватися? — лютував безтілесний голос.

— А так, ніби тебе немає! — вигукнув Йоганнес. — Постривай отак! Не ворушись!

Малий господар підскочив так рвучко, аж стілець захитався, і прожогом кинувся до лазнички. Над умивальником висіло дзеркало з надколотим нижнім правим краєм. Тріщину Брітта заліпила кольоровою наклейкою.

Йоганнес обережно зняв дзеркало з гачка.

«І що Брітта скаже, коли я розповім їй про Нісса й Моа? — задоволено подумав хлопчик. — Зомліє і впаде. Та й всі, кого я знаю, попадають, навіть дорослі».

— Ось! — мовив він, принісши дзеркало на кухню. — Сам дивись!

Підняв дзеркало й став тримати просто перед летючою виделкою. Над столом пролунав здушений крик, і виделка брязнула на тарілку.

— Рятуйте! — панічно заверещав Нісс. — Мене не стало! Йоганнесе! Моа! Рятуйте!

— Ні, ти як був, так і є, ніде не подівся, — приязно сказала Моа. — Ми ж тебе чуємо? Значить, ти тут. Але ти просто зробився невидимий, Ніссе! Невидимий — і край. — Дівчинка зітхнула. — Добре тобі… От коли б мені таку чарівну силу! Збожеволіти можна!

— Я невидимий! — засмучено прошепотів Нісс. — Ні, тільки не це!

— Але ж це просто чудово! — заперечила Моа. — Зрозумій, Ніссе! Тепер, коли ми розшукуємо Антака й Ведура! Ти ж міг би кого завгодно переслідувати, бо тебе він нізащо не виявить! Можеш підслуховувати, де завгодно ховатись…

— Але я хотів би, щоб ви могли мене бачити! — вигукнув нажаханий Нісс. — Бо сам себе я ж можу бачити!

— То стань знову видимим! — нетерпляче відказала Моа. — В чому проблема?

— Але ж як? — вигукнув Нісс, і голос йому урвався. Тут Йоганнес подумав, як почувався би він сам, коли б отак зненацька зробився для всіх інших невидимим, мов повітря. — У мене це не виходить!

— От ми, лі-феї, — поважно заговорила Моа, — коли хочемо, щоб наша чарівна сила перестала діяти…

— Це ти про польоти у повітрі? — зацікавлено перепитав Йоганнес.

Моа кивнула.

— Ми просто кладемо обидві руки на наші фібули, та й по всьому.

Дівчинка ще й не договорила, як Нісс знову з’явився. Він сидів на столі з широко розплющеними очима.

— Ну? — тривожно запитав він. — Тепер ви мене бачите?

Йоганнес кивнув.

— Сила! — захоплено видихнув він. — От же ж тобі пощастило!

— Питання ось у чому, — говорила Моа. — Як воно так сталося, що Нісс став невидимий, сам цього не підозрюючи і навіть не бажаючи?

— І навіть не діставши свого слова, — нагадав Йоганнес. — А воно ж йому потрібне!

— Без слова нічого такого не буває, — задумано покивала головою дівчинка. — У цьому я переконана. Він його, те своє слово, якось випадково зронив. Сам того не усвідомлюючи, розумієте? І вчора у місті, і щойно. Що ти сказав перед тим, як зникнути, Ніссе?

Нісс засмучено бавився своїм поясом.

— Я й знати цього не хочу! — вередливо буркнув він. — Я просто радий, що мене знову видно.

— Так, але зваж, наскільки важливо самому вибирати: