Читати книжки он-лайн » Любовні романи 💘💔💏 » Не в красі щастя, Ангеліна Кріхелі

Читати книгу - "Не в красі щастя, Ангеліна Кріхелі"

140
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 69 70 71 ... 76
Перейти на сторінку:

Він ніколи не був у кімнаті. Шеф приходив із задоволеною усмішкою, радісно наспівуючи і не приховуючи перспектив на вечір та ніч. Був лише у вільних домашніх штанях, які не приховували ступінь його збудження. Підходив упритул до дверей і з диявольською усмішкою заявляв:

- А тепер повеселимося. Ти вільний, друже. І на завтра теж...

Плескав охоронця по плечу і чекав, коли той попрямує до виходу з дому.

Сек'юріті чув звук дверей, що відчинилися в підвал, нерідко за ним слідував призовний сміх продажних модельок і актрисуль, або щось на кшталт передчувального задоволеного муркотіння. Потім двері зачинялися, і будинок занурювався в тишу.

Підвал завжди залишався єдиною сліпою зоною камер стеження. А такса завжди залишалася незмінною - пачка стодоларових банкнот висотою в "Злочин і кара". Судячи з садистських замашок шефа, саме у злочин та покарання за нього "грали" в цьому підвалі чергові продажні дамочки, тішачи збочені потреби начальника. Хто платить, той і замовляє музику.

Тільки одна дівчина поводилася інакше. Він був дуже здивований, коли вона відкинула надмірно щедру, на його думку, пропозицію боса. Після цього відкидала також всі посилки, які саме йому доручали доставляти. І тільки вона просила допомогти їй вибратися звідти.

Це не було грою. Чи не для неї. В очах красуні застигло стільки болю та розпачу, що хлопець повірив благанням про допомогу.

Шеф був лютий, виявивши порожній підвал через добу. Сек'юріті ж був у шоці, розглянувши нарешті вміст підвалу.

Будучи досвідченим чоловіком і далеко не наївною людиною, яка пройшла чимало випробувань під час військової служби, він добре розумів тепер призначення апартаментів на нульовому поверсі.

З жахом усвідомивши те, що відбувалося там за його, хай і не прямої участі, чоловік прийняв єдине рішення, що здавалося на той момент вірним. Акуратно зіскоблив зразки запеклої крові, що збереглися на деяких знаряддях, склав список з імен і прізвищ дівчат, яких зумів згадати, жахаючись кількості пунктів у цьому переліку. І передав усе це слідчому, акуратно промацавши через контакти, що збереглися в поліції, наскільки той надійний. Виявись Роман черговим перевертнем у погонах, і йому не жити. Він легко міг поповнити низку безіменних поховань свого начальника. А цього аж ніяк не можна допустити.

Бо... Хто тоді відвідає в будинку для літніх його стареньку матір, що майже зовсім забула сина? Вони щоразу під час його візитів знайомилися заново. І щоразу він питав лікаря, чи не можна забрати її додому, крадькома скидаючи сльози. Отримуючи чергову категоричну відмову, аргументовану необхідністю в постійному медичному догляді, ніяково тупцював у порозі і, похнюпивши голову, знову плентався додому, не розуміючи, що робити і як далі жити.

Дивлячись на начальника, що схилився над Аліною, мимоволі згадав улюблений мультфільм молодшої сестрички, яку так і не зміг врятувати, скільки б зусиль не прикладав. Це чудовисько теж плекало свою красуню. Тільки прекрасного принца в ньому немає. Та й чи був він там колись?

Під непроникною маскою байдужості сильного, загартованого боями воїна боляче кольнуло відчуття безпорадності.

- Завдання виконане, - сухо упустив чоловік. - Вам потрібна допомога?

Він недвозначно кивнув у бік Аліни, але чудовисько ще міцніше зграбастало свою жертву, трохи повертаючись убік.

- Я сам... - рикнув той, - щезни.

Він слухняно покинув приймальню. Два широкоплечі високі чоловіки, та ще й з дівчиною на руках, не змогли б розминутися у вузькому офісному дверному отворі.

- Не стій стовпом! - гаркнув Дмитро, проходячи повз. - Заводь мотор. Скажи на виході, що свідомість втратила, ми до лікарні.

- А ми до лікарні? - з ледь помітною надією у голосі уточнив сек'юріті.

Діма навіть зупинився від подиву.

- Не мели нісенітниці. Подружкам настав час зустрітися... - хижо оскалився він, і продовжив шлях.

У машині вмостився на задньому сидінні, ні на мить не випускаючи з рук дівчину.

Охоронець крадькома поглядав на пасажирів через дзеркало. Прислухаючись, з подивом розрізнив дивне бурмотіння начальника, який схилився над своєю черговою, але явно дорожчою іграшкою.

- Ти більше не вислизнеш від мене, матусю...

Нахмурившись, охоронець різко крутнув кермо, повертаючи на під'їзну доріжку, що веде до заміського будинку господаря.

Перш ніж вийти, останній охоче і з насолодою обшукав свою здобич, яка так і не приходила до тями.

Виявивши телефон, хмикнув. Покрутив у руках.

- Знищити, - віддав наказ, передаючи підлеглому засіб зв'язку і ніяково вибираючись з авто, як і раніше, не відпускаючи Аліну.

Охоронець покрутив телефон у руках. Змахнув слайдер, посміхнувшись до наївності дівчини. Ні звичайного, ні графічного пароля не було. Збережений телефон лише один. Роман.

Прекрасно, посміхнувся він, дивлячись шефу вслід. Той особливо дбайливо, з безглуздою гордістю, що відбилася в поставі, ніс дівчину до хати. Наче наречений у день весілля. Сюрреалізм хворої свідомості, не інакше.

Чоловік похитав головою. Помітив запущене завдання у вертикальному слайдері. З цікавістю зазирнув і захоплено свиснув. Та це не дівчина, а скарб!

1 ... 69 70 71 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не в красі щастя, Ангеліна Кріхелі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Не в красі щастя, Ангеліна Кріхелі"