Читати книгу - "Втекти від долі, Дана Лонг"

– Розділ 26 –

Дід з онуком спокійно спілкуються, навіть намагаються збирати якийсь складний конструктор. У кімнаті періодично лунає сміх, і я розмірковую над тим, що ось так живе людина все життя, дотримується своїх принципів, воює з іншими, відстоює свої інтереси. Але одного разу настає такий момент, коли це все стає безглуздим і перетворюється на пил. І тоді ця людина намагається надолужити згаяний час і врятувати хоч частину з того, що їй дорого, що справді має сенс у її житті. Ось тільки часу для цього практично немає.

Чомусь стає так сумно від усвідомлення, що життя настільки швидкоплинне і може закінчитися в будь-який момент, а багато хто так і не встигне реалізувати всі свої цілі.

Раптово в кімнату входить один з охоронців. Він підходить до господаря будинку і щось шепоче йому на вухо. У того одразу змінюється вираз обличчя, і він, повільно піднявшись із килима, ствердно киває своєму охоронцеві.

За кілька хвилин у кімнату входить, ні, точніше вривається як буревій, розлючений Влад. Він зупиняється і сканує поглядом усіх присутніх у цій кімнаті.

– Тату! – Даня кидається до нього в обійми.

Влад підхоплює сина на руки і міцно обіймає його, а потім переводить погляд на мене.

– Лано, йди до мене! – каже суворо.

Я підходжу до Влада, і він обіймає мене за талію.

– Я засаджу тебе за викрадення, – він люто дивиться на колишнього тестя.

– Не гарячкуй, давай поговоримо.

– Мені нема про що з тобою говорити. Ще раз наблизишся до моєї сім'ї, і я придушу тебе власними руками.

Ми збираємося йти, але раптово дідусь гукає свого онука.

– Даня, у мене є подарунок для тебе, ось візьми, будь ласка, – він простягає коробку з таким самим конструктором, який вони з таким задоволенням збирали разом лише п'ять хвилин тому.

Даня несміливо дивиться на свого батька, а той насилу стримує свій гнів.

– Подачки свої залиш собі. Я в змозі купити своєму синові все необхідне. Лано, ми йдемо! – з цими словами він розвертається і прямує до виходу.

Я востаннє кидаю погляд на чоловіка, що стоїть навпроти, і помічаю в його очах неприхований сум. Мені навіть стає трохи шкода його, але я ніяк не можу вплинути на цю ситуацію, тому розвертаюся і слідую за Владом.

Ми одягаємо наш верхній одяг і вже збираємося залишити цей дім, коли мене гукає один із тих чоловіків, який привіз нас сюди.

– Лано, ось ваша сумка, – він простягає мені мої речі.

На подвір'ї перебуває досить багато охорони, але вони не перешкоджають нам у спробі залишити цей будинок, а лише стоять і спостерігають за нами.

Вийшовши за ворота, я бачу дві машини і незнайомих чоловіків, що стоять поруч.

– Усе гаразд, Владе? – один із них підходить до нас.

– Так, Андрію, все обійшлося, він не став утримувати силою мою сім'ю. Дякую тобі за допомогу.

– Нема за що. Тоді ми з хлопцями поїдемо. Дзвони, якщо буде потрібна ще допомога, – вони тиснуть один одному руку.

– Лано, сідай у машину, – Влад саджає Даню на заднє сидіння і пристібає його ременями безпеки.

Ми їдемо у цілковитій тиші, але я вирішую порушити мовчання і обговорити те, що сталося.

– Владе, він не збирався нам шкодити. Тільки хотів познайомитися зі своїм онуком і...

– Лано, помовч! Я не хочу зараз говорити про це.

Він сердиться, і я його розумію. Викрали сина і вагітну наречену, таке неможливо нічим виправдати. Ось тільки нам ніхто не збирався завдавати шкоди, але Влад не хоче нічого чути.

– Зачекай мене у вітальні, – каже він і піднімається з Данею нагору.

Я сиджу на дивані у вітальні, загорнувшись у плед, і поступово починаю засинати. Тепла долоня лягає на моє плече, і я миттєво розплющую очі.

– Поговоримо? – Влад дивиться на мене, але в його погляді присутній якийсь сум.

– Добре.

– Я дуже злякався за вас сьогодні, коли ти не брала слухавку, а потім побачив, де ви знаходитесь, – він обходить диван і сідає поруч зі мною.

– Усе гаразд, правда. З нами поводилися добре, як із гостями.

– Насмілився б він поводитися по-іншому, зараз би вже не дихав. Адже я чітко дав йому зрозуміти, щоб він не наближався до Даньки.

– Не потрібно його так ненавидіти. Він дуже хворий і скоро помре, тому хоче налагодити стосунки з онуком, поки ще є час.

– І не придумав нічого кращого, як викрасти вас у мене з-під носа, – він невдоволено пирхає.

– Згодна, методи в нього, звісно, не зовсім нормальні, але що йому залишалося робити, адже ти ігноруєш його.

– А що ти так його захищаєш? Мені здається, ти, моя майбутня дружина, маєш бути на моєму боці, – Влад похмурішає і не зводить з мене очей.

– Я завжди буду на твоєму боці, що б не сталося, але прошу, дай йому шанс виправити хоч щось із того, що він зруйнував.

– Ти просиш забагато, Лано. Я не можу наступити собі на горло і зробити вигляд, що все гаразд і нічого не було. Давай закінчимо цю безглузду розмову. Я сказав тобі вже своє слово, і змінювати рішення я не буду.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍