Читати книгу - "ВІртуозна Гра, Оскар Бласт"

Розділ 38. Напад уакарі

Уві сні до нього прийшла пані Гроса. Чомусь була вдягнена в яскраву королівську сукню, закриту, обсипану дорогоцінним камінням і гаптовану яскравою вишивкою. Її обличчя Платон все ніяк не міг побачити, бо сліпуча сукня різала очі, виїдала погляд. 

- Стережися, промовила вона гучно й переконливо. – Він поряд. Будь уважним і не помилися! – а потім зареготала визкливим неприємним голосом.  

Платон прокинувся від цього голосу і від гупання. Усвідомив, що він у холі правої башти у вірті. Дивно, у вірті він ніколи не спав, там завжди все було активне, в русі, в дії... Та й хто спить у вірті? Хіба що можна залишити свого героя у якійсь грі в режимі сну, а самому вийти в реал, перечекати, щоб знову увійти в повний сил і здоров’я аватар. Хлопця дивували нинішні відчуття змішання реальності й вірту. 

Кричали уакарі. Вони гупали в двері, репетували щось дивне. Платон схопився на ноги. Лапнув рукою – пістолет був на місці. Блиснув зеленим.  

- Не допустити! Знищити! З’їсти! М’ясо! Давай! – він раптом усвідомив, що розуміє мову перегукування тих дивних мавполюдей. Тоді згадав про свою властивість, отриману колись за перемогу в крутій грі у віртуальній реальності. Адже мав уміння розуміти всі без винятку мови у вірті. – Платоне, Платоне! Слухай уакарі! Слухай уакарі! 

Платон аж головою похитав, почувши ці слова за дверима. Інстант і Крапс стояли біля дверей напоготові. В Інстанта в руках був повністю заряджений пістолет, сяяв зеленою кнопкою, мабуть, всі пістолети з часом тут самі повністю заряджалися. У високі стрілчасті вікна холу кидало проміння сонце. Вікна були надто високо, щоб уакарі могли до них добратися. 

Те, що Платон зараз чув за дверима, що ходили ходуном від ударів розлючених людиномавп, його здивувало. Вони говорили про нього. Чи до нього? Звичайно, то були для інших незрозумілі крики, але Платон розумів їхню мову! 

- Платоне, він поряд, поряд зрадник! Стережися! Стережися! 

Хлопець здригнувся від надто сильного удару в двері. По міцній і непорушній, здавалося б, поверхні дверей пішли тріщини. 

- Вони зараз виб’ють двері! – загорлав переляканий Крапс. – Треба щось робити! 

- Треба забиратися звідси, - похмуро відрізав Інстант. – Наверх! 

Він раптом дістав із торби щось схоже на ігрову бомбу з таймером, яку Платон часто бачив у воєнних віртуальних іграх. 

- Якщо хочемо вижити, то мусимо бігти в башту на самий верх, потім по мосту до дверей з кодовим замком. На це маємо три хвилини. Коли вибухівка спрацює, вежа зруйнується, просто розвалиться. Тут, - Інстант показав бомбу, котра була схожа на іграшку, - максимальна руйнівна сила для цього рівня гри. Я лишу вибухівку біля входу на сходи... 

Останнє слово потонуло в гучному звукові удару у вхідні двері. Уакарі лупили з того боку чимось гострим. Схожим на величезну сокиру, лезо якої продірявило дверне полотно, на вигляд залізне, сталеве, а насправді воно піддавалося ударам цієї зброї.  

- Машина дав їм свою сокиру! От, гади! Грають не за правилами! – обурився Крапс. – Адже команда проти команди! Зовнішні сили не можна задіювати! 

- До біса правила! – гаркнув Інстант. – І так ми програли. Код до входу в центральну башту невідомий. Якщо не проникнемо туди, то все, кінець. Вони візьмуть нас на вулиці, як дітей. 

- Я знаю код, - довелося зізнатися Платонові. – Він... Е-е-е... Мені сьогодні приснився. 

Хлопець збрехав, здавалося, правдоподібно. Крапс підскочив, як ошпарений. 

- То біжімо! Тоді є шанс! 

- Приснився?! – гаркнув Інстант. – Не вірю я в такі щасливі збіги! Ти мене дратуєш, Кураторе, чи як там тебе? Про щось не договорюєш! Відчуваю підступ! Нас прямо заманюють у центральну вежу! Не здивуюся, якщо там засідка! Але виходу ми не маємо... 

Третій удар сокири у двері змусив Інстанта забути про його сумніви: велика частина дверей відлетіла в сторону, у вузькій дірці з того боку замиготіли червоними лицями уакарі. Кричали переможно й войовничо. Ще кілька ударів – і вони будуть тут. 

Інстант кинувся до сходів, Крапс та Платон за ним. Крапс і досі тягнув на плечах свій дивний агрегат. Інстант на ходу виставив таймер на бомбі на три хвилини, заховав її під першою сходинкою і зарепетував: 

- А тепер ходу! Три хвилини! Ваше життя зараз у ваших ногах! 

І першим рвонув по сходах уверх. Платон біг другим, Крапс пихкотів позаду. Бігти було важко, сходи все не закінчувалися. Крапс відстав, хрипів натужно десь на кілька прольотів знизу. Платон же біг і думав над тим, хто такий Машина? Сонячна Машина, наскільки він пам’ятає, була жінкою. А тут - він. Ще й сокира, подарована уакарі, щоб вигнати їх із башти. Гм. Якщо б уакарі увірвалися досередини, то вони їх вбили б... 

Хлопець зрозумів, що тут іде тонкий розрахунок. Вороги знали, що він, Платон, знає код! Знав, що вони вже мають доступ до центральної башти! І на те, що вони всі побіжать туди, теж розраховують. Адже якби від лап уакарі загинула б вся їхня команда, то й інша не змогла б пройти в сферу переносу. Всі лишилися б тут. Просто вони прискорили події. Змусили їх рятуватися, прориваючись до центральної башти! Він аж сповільнив хід. Чи розуміє це Інстант? 

Мабуть, так. Говорив же про засідку. Тепер Платон був упевнений, що засідка точно буде. Він дістав пістолет і вискочив у двері на верху вежі, які залишив відчиненими Інстант, помчав по широкому мосту. Цікаво, скільки минуло часу? Вже є три хвилини? Втім, незабаром він дізнається. Всі вони дізнаються...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍