Читати книгу - "ВІртуозна Гра, Оскар Бласт"

Платон підняв свою куртку і все-таки одягнув її. Можливо, ще знадобиться. Хай і порізана кристалом. 

- Мусимо відпочити, - промовив Інстант. – Відновити сили. Увечері можуть прийти уакарі. Під їхні завивання важко спати.

Інстант влігся на один із диванів у холі й відвернувся. Його ноги були теж посічені дрібними уламками кристалів, та він не зважав. На іншому дивані вмістився Крапс. Щось там почав клацати на своєму агрегаті, бурмотів упівголоса знайому Платону мелодію. 

Платон попрямував до сходів, хотів піднятися на верхівку башти. Його ніхто не зупиняв. Сходи піднімалися високою спіральною покрученою драбиною, в хлопця аж у голові замакітрилося, доки дійшов: вежа була справді висока. Закінчувалися сходи міцними дверима, Платон прочинив їх і побачив широкий міст, котрий тягнувся аж до дверей центральної вежі. На них добре звідси було видно якраво-зелений екран. Мабуть, там треба було ввести код, щоб двері відчинилися і пропустили досередини. Той код, котрий хлопець знав. 

Платон подумав, що ще зарано розкривати всі карти і розповідати напарникам про те, що він знає код. Треба було більше дізнатися про все і всіх тут, у цій дивній віртреальності. Він відчував, що чогось ще не зрозумів до кінця. Тому повернувся у хол, теж влігся на окремий диван і заснув...