Читати книгу - "Щоденник (збірник загонів з 80-х по 2025) 2, Мілена Христич"

Але біля того магазину був ще такий невеликий літній кінотеатр. Спочатку , доки його не розвалили місцеві вандали,  там були лавочки та сам екран . Але в той день там показували не кіно. Місцева музична школа якимось дивом привезла туди фортепіано і давали безкоштовний концерт для бажаючих.

Сама Глашка була у нарядному вишневому костюмі : піджачок та спідниця, сорочка з мереживним комірцем, ну чисто тобі ангел з церковного хору.

Христя з Алькою прийшли вчасно,  трохи спізнившись. Хор вже співав. Пісні Христя вже не пам*ятала, але образ Глашки у вишневому костюмі назавжди закарбувався в її пам*яті.

Вона дійсно була схожа на дівчинку, яку зібрали до першого причастя. Вираз обличчя у неї був такий самий.

Концерт вони дивились мовчки і потім теж чомусь промовчали. Але з того часу Глашка їм часто влаштовувала домашні фортепіанні концерти. Вони з Алькою завжди з задоволенням слухали.

Звичайно, як дівчинка співала у церковному хорі,  ті дівчата не могли співати. Бо ні церков ні католицизму власне тоді ще не придумали,  але через багато років , як вони з Глашкою виростуть, на жаль її життя ніяк не буде пов8язане з музикою і духовними співами. Хто знав, що Глашка стане центровою у їх химерному житті. Тобто,звичайно вона стане успішною та шанованою заміжньою жінкою.

А от Христя так і залишиться, прости Господі, собою. От вона й намагалася зібрати докупи своє життя , своє «я», свої історії та своє квантове поле, хоч би що на ньому зійшло…

Та хто знав, що є ті, що вміють збирати там, де не сіяли. А є ті, що вміють втрачати там, де втомились сіяти.

Майданчик з гномами

Іноді Христя думала: тоді  все було крутіше. Вони – крутіше.  Дерева – вище. Мультфільми – цікавіше  (жарт) і гноми – справжні.

Тобто, вони дійсно існували. 

Якраз навпроти кінотеатру «Зарічний» , позаду четвертого будинку, був невеличкий майданчиик, викладений модною плиткою , там було дві клумби та дві скульптури гномів якраз з казок. Гноми були гарно розфарбовані та тримали у кам*яних долонях кам*яні чаші з яких лилася чиста питна вода.

Це було настільки несподівано у нашому тоді ще не дуже облаштованному мікро- районі, там де  ще ні дерев в ті часи не росло, ні яких дизайнерських дворових заморочок не замислювалось навіть, коли все було ще бетонно чисто та дзвінко,  коли навіть самі стіни ще співали від захвату цим чистим простором, коли ти кричав, а багатоповерхівки відлунювали твій голос і звук стрибаючого м*яча так, наче ти потрапила у якусь звукову камеру для фізичних експериментів, і ти почувала себе космонавткою на Місяці, наприклад,  раптом ця ідилічна картинка, яка личила би якомусь поважному культурному парку.

Але попри все, вода  у чашах була завжди і Христя з дівчатами бігали туди, як втомлювались гасати своїми лункими дворами від Суріка чи Лиси. Вони так і говорили тоді одне одному : Ходім на гномів.

Там починався наче зовсім інший світ,  зарослий вербами та таємними лавочками, схованими під їх віттям, що звисало до землі,  там починався в*їзд на КРЕСівську дамбу.

Це завжди було улюблене місце Христі. 

Дамба була дуже красива, та що там казати, вона й зараз- справжній шедевр.  Справа у тому, що крім того, що дамба по справжньому стримує  потік Саксагані, він там утворює  широке  живописне плесо, по якому вони колись…стоп про це пізніше…Так от, пропри все, що дамба просто красива, вона ще й збудована своєрідною дугою, що природно якось вписалася у саму течію ріки. Дамба , викладена акуратними брилами каміння.  Одного разу взимку вони з мамою Стефанією та татом ходили на дамбу кататися  санчатами. І уявіть, їм це вдалося.

Тобто,  це весело : летіти на санчатах з самого верха дамби і вилітати прямо на річкову кригу.

Хочу сказати сразу, що вони каталися усі втрьох.  І мала Христя.  І тато. І мама Стефанія (вона була одягнена без жартів у довгу коричневу дубльонку з таким величезним хутряним коміром та хутряними манжетами). А  так як санчата були одні, то каталися по черзі. Ну знаєте, бувають моменти у житті, від яких захоплює дух.

Влітку дамба виглядала ще більш епічно: якраз  посередині знаходиться меморіал часів Другої світової війни. Там стояли справжні гармати.  І Христя не полінувалась облазити їх зверху донизу,  як вона ще не навчилася з них стріляти, бо на них є гравірування з усіма вимірами для влучної стрільби. І коли Христя випадково побувала там через багато років, то прикро було бачити, що наступні покоління позбавили такої самоосвіти через те, що всі таблички давно позамальовували фарбою.  Там тепер взагалі нічого стало читати. А тоді навіть всі ручки крутилися і працював приціл.

Звичайно, це жарт. Але сама дамба і чисте річкове плесо завжди заворожувало Христю. Що там було? Хіба що віддзеркалення неба з хмарами. 

На гномиках їх  чомусь  не діставали ні Сурік ні Лиса, вони мабуть туди просто не ходили, там можна було пити воду, спочивати,  сидіти і гратися на клумбі або залізти під вербове листя та сидіти на тій самій лавочці. 

Вони тоді просто розмовляли. Там було затишно , ці віти закривали весь білий світ, там було прохолодно і не чути автівок, що як не злітаючи у повітря , наче швидкісні боліди,  вилітали на дамбу та мчали кудись у своїх справах.

Козаки- розбійники

Чомусь у тому дитинстві вони часто грали у козаки – розбійники.  Це була доволі химерна гра.  Ватага дітей ділилися на козаків та розбійників, це майже як тепер гра у мафію. Місто засинає, прокидається мафія.

Але це були козаки і розбійники. Козаки повинні були тікати та ховатися. А розбійники- переслідувати та шукати.

Але увесь прикол був у тому, що козаки залишали стрілки крейдою.

Розбійники бігли за козаками та видивлялись ці крейдяні позначки на асфальті і йшли за тими стрілками.

Звичайно,  якщо ти козачка , то тобі вигідно подовше побігати від розбійників.