Читати книгу - "За моїм щитом, Ханна Кір"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Геть…
Звуки наближаються. Дзвін металу, завивання урагану — всі ті звуки, які я чула до того, як провалитись у прірву темряви. І голос — чужий, хриплий, ледь чутний голос, що виривається з моїх вуст.
— Геть… пішли…
Слідом за звуком повертаються відчуття — тяжкість в районі грудей та живота, неможливість вдихнути та видихнути. Здається ще ніколи мені не було так важко вимовити два простих слова.
— Забирайтесь! — це вийшло сказати гучніше і я нарешті відкриваю очі.
Навколо мене темрява, а в ній — три світлих силуети, такі ж, якими я запамʼятала їх зі сна. Ні, з видіння. Це точно був не сон.
— Кая! — Гарт ошелешено дивився на мене з відстані не більше метру.
Не знаю, що більше шокувало його — моє різке повернення в свідомість чи можливо те, що…
Тіні швидко зникали. Вони тягнулись підлогою, стінами, які тепер отримали фізичну форму білого мармуру. Обплітаючи книжкові шафи плавно рухались до мене і зникали десь в районі сонячного сплетіння.
Я з жахом дивилась на те, як крізь мантію в моє тіло потрапляє все більше темряви — але фізично нічого не відчувала. Ройс та Лерон опустили зброю і шоковано спостерігали за подіями.
Коли всі тіні зникли всередині, я ледь змогла вдихнути. Здавалось, що ще трохи повітря в легенях — і я вибухну, розірвавшись на шмаття темної матерії. Що це, в біса, відбувається?!
І чому це так… приємно?
— Кая! — Гарт ошелешено дивився на мене з відстані не більше метру.
Я відкриваю очі. Знову. Тіней немає, зброя чоловіків схована під мантії і у виразах їх обличь немає жодного сліду нещодавного бою. Лише приємне відчуття в грудях натякало на події декількахвилинної давності.
— Що сталось? — прошепотіла я, піднімаючись з підлоги.
Я лежала в бібліотеці — чи чомусь дуже схожому на бібліотеку. Стіни і підлога з білого мармуру створювали відчуття, наче ця кімната тягнеться нескінченно. Але книжкові полиці і столи де-не-де все ж обрамлювали приміщення у якусь обмежену кордонами територію.
— Ми майже дійшли до виходу з коридору, — почав Ройс. — А потім ти зомліла. Ми перетащили тебе до світла і коридор закрився за нами. Та й все.
Він говорив це спокійним тоном, повністю проковтнувши недавній страх. Але щось в його очах підказувало мені, що відповідь не повна. І що він хоче цим сказати — що мені наснився сон, у якому мені снився інший сон? Чи не забагато сну, як на людину з хронічним недосипом?
— Що ж… здається ми на місці. Тепер в повному складі, — промовив Лерон, оглядаючись приміщенням і вдихаючи на повні груди запилене повітря.
Ми змогли. Ми, чорт візьми, вдерлися в Академію Тіней!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За моїм щитом, Ханна Кір», після закриття браузера.