Читати книгу - "Житія Святих - Квітень, Данило Туптало"

блаженного святого Теодора вкинули до темниці. Тоді иншого дня, за ноги зчепленого і до диких коней прив'язаного, волочили його по площах градських, а гнали коней сильно. Коні, безчинно гнані, в одному місці, внизу коло стіни градської, впали, і розбилися, і загинули. А мученик, невидимою силою Божою збережений, звільнився від пут, залишився цілий і неушкоджений. Усі дивувалися з чуда такого. Двоє ж воїнів, які прив'язували святого до коней, розповідали дивне видіння. Коли гнані були коні, бачили колісницю вогненну, яка з небес до мученика зійшла, волоченого мученика на себе взяла і поставила його в преторі цілого. Це два ті воїни розповідали всім, взиваючи: «Великий Бог християнський!» Те чуючи, ігемон звелів і їх зі святим Теодором у темниці замкнути. І готував піч, три дні її вогнем великим розпалював. Тоді в піч ту вкинув мученика й обох воїнів, які увірували в Христа, — Сократа й Діонисія. І зразу роса божественна зверху зійшла, і зросила їх, і полум'я охолодила. І сиділи святі посеред печі, наче серед прохолоди, і розмовляли між собою. Згадав же святий Теодор матір свою блаженну, яку три роки перед тим полонили іншоплеменні і в Алодапію з багатьма полоненими завели. І помолився за неї, до Бога кажучи: «Господи, Ісусе Христе, Боже чудес, покажи мені матір мою, як Ти знаєш, божественною Твоєю силою, бачити-бо її хочу, для Тебе ж усе можливе. Яви мені її, хай і инші велич Твою пізнають». Коли так святий помолився, погасло полум'я помалу, ще ж і дощ, молитвами мучениковими, зійшов і зовсім загасив піч, і схилилися в ній святі до сну, бо вже була ніч. У сні ж став перед святим Теодором ангел, мовив: «Не сумуй, Теодоре, за своєю матір'ю, ось-бо побачиш її». І збудився святий зі сну, розповів друзям своїм сонне видіння. І ще поки він розповідав, стала посеред печі мати святого, що Филипія називалася. І, побачивши любого сина свого, зраділа й цілувала з любов'ю його і воїнів, що з ним були. І сповістила, звідки і як прийшла, невидимою рукою ведена. А святий мученик Теодор, до неба руки піднісши, належну Богові віддав дяку.

Зранку ж, зі сну вставши, ігемон сказав до своїх: «Здається мені, що не залишилося в печі й костей Теодорових і вкинених з ним воїнів». Коли він це казав, один зі сторожів, що піч ту стерегли, прийшов до ігемона, сповіщаючи, що живі мученики в печі, і вогонь ще вчора звечора погас, дощем, що на піч зверху пролився, погашений. І мати Теодорова з полону раптом вернулася, сидить у печі, як у світлиці, із сином і воїнами розмовляючи про Бога свого. Те чуючи, ігемон налякався і сам, вставши, до печі прийшов. І, прикликавши блаженну Филипію, сказав до неї: «Чи ти мати Теодорова?» Відповіла блаженна: «Я». Сказав до неї ігемон: «Переконай сина свого, аби поклонився богам, щоб і сам погано не загинув, і тебе бездітною не зробив». Вона ж відповіла: «Сина мого, як же про нього перед зачаттям вістку прийняла, ти розіпнеш, і принесе він Богові жертву хвали». Сказав ігемон: «Тому, що ти сама синові своєму хресну смерть нарекла, так нехай і буде». І зразу звелів Теодора святого розіп'яти, святій же Филипії мечем голову відтяти, а двох воїнів, Сократа й Діонисія, проколоти списами. І так мученики святі вінці свої прийняли. А святий Теодор три дні на хресті висів живий, тоді до Господа відійшов. Тоді хтось із благочестивих, взявши тіла святих, обвив їх чесним полотном з ароматами й на місці знаному поклав чесно, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога, якого славимо навіки. Амінь.

У той самий день пам'ять святої мучениці Олександри, цариці, жінки царя Диоклитіяна, про неї ж буде у 23-ій день цього місяця у стражданні святого великомученика Георгія.

І святих мучеників Ісакія Аполоса і Кодрата, слуг Диоклитіянових, які, бачивши чуда святого великомученика Георгія і царицю Олександру, що в Христа повірила й перемогла земну славу, навернулися до Христа і царя в нечесті й жорстокості викривали, що й цариці своєї не пожалів, з якою дитину мав. Через те за велінням розгніваного вельми царя у в'язниці спершу були замкнені, тоді голодом і мечем кончину прийняли, Христового ради ісповідання.

У той самий день пам'ять святого отця нашого Максиміяна (Пролог пише «Максима»), патріярха Царгородського, який після злочестивого Несторія на престол возведений був і пас Церкву два роки та шість місяців. І, Богові догодивши, спочив у мирі за царювання Теодосія молодшого.

У Пролозі в цей день святі мученики Парасикрат і Валентин, але про них дивися цього ж місця у 24-ий день.

Місяця квітня на 22-й день

Житіє преподобного отця нашого Теодора, архимандрита Секеотської обителі, єпископа Анастасіопольського

У землях галатійських село є, що називається Секея, під градом Анастасієвим, першим в Анкирській землі, лежить воно від Анастасіополя десь за дванадцять стадій. Там народився цей преподобний Теодор Секеот, що чудесно зачався в лоні матері своєї на ім'я Марія від мужа знатного на ім'я Козма, царського скорохода, а в той час царював Юстиніян Великий. Коли-бо зачала мати його Марія, у сні тієї ночі було їй видіння чудне: зірку превелику і пресвітлу бачила, яка увійшла з небес в утробу її. І, збудившись, розповіла те Марія матері своїй Єлпідії і сестрі своїй Деспенії, які при ній жили. Тоді пішла до одного отця-ясновидця, який у відлюдницькій безмовності за шість стадій від села того в Бозі жив, і те видіння вражаюче про зачаття у своїй утробі розповіла йому. Старець же той духовними бесідами повчив її про богоугодне життя, кажучи, що зачате в ній дитинча великим справді мужем буде, не лише серед людей, але і в Бога. «Зірка-бо та світла царську славу знаменує, як же мудрі тлумачі снів міркують. Однак про тебе не так говорити треба: не царську на землі владу, але чесноти і благодать Божу зірка, яку ти бачила, провіщає, і славу, яку Бог влив у зачате тобою, звик-бо рабів своїх перед народженням в утробі материнській освячувати», — те ясновидець той старець Марії прорік і, досить повчивши, відпустив її з миром. Відомим те стало і Теодосію, єпископові Анастасіопольскому, і він також міркував над видінням тим, що народжене немовля світлом буде для світу. Марія ж, повернувшись від старця, за порадою його, жила богоугодно в цноті безмужній, із матір'ю і сестрою своєю. Коли ж настав час