Читати книгу - "Житія Святих - Квітень, Данило Туптало"

народжувати, народила Марія цього Божого раба, і, за звичаєм християнським, охрещений був, названий же Теодором, що означає «Божий дар», — у самому імені виявлялося, що дитинча те мало бути великим даром від Бога світові.

Коли мало дитинча шість років, хотіла мати записати його завчасу до чину воїнського і готувала йому пояс золотий, і одяг коштовний, й инші для воїнського чину потрібні речі, і хотіла піти до Царгорода, щоб там зробити сина свого царським воїном. Але явився їй у сонному видінні святий великомученик Георгій, кажучи: «Нащо таке вирішила щодо дитини своєї, о жінко? Не трудися марно, бо Цар Небесний потребує для себе сина твого». Збудившись зі сну, Марія почала плакати й говорити: «Прийшла смерть для дитини моєї». Думала-бо, що помре скоро. Але хлопець ріс літами й розумом, коли ж восьмилітнім був, віддала його мати в науку книжну, і, благодаттю Божою, від усіх дітей краще вчився, і любили всі його за добрі його звичаї. У дитячих забавах чоловічий розум проявляв, пильнував себе від усілякого слова проклінного чи образливого, й иншим хлопцям того боронив, і всілякі серед дітей погамовував сварки та бійки.

Був у домі тих жінок муж один старий на ім'я Стефан, богобоязливий і благочестивий, його ж, як батька, шанували за добродійне його життя. Бачивши, як він у святу Чотиридесятницю до вечора постив і малу скибку хліба ввечері з водою їв, хлопець Теодор розпалився любов'ю божественною — почав наслідувати його і до вечора також стримувався. Коли ж у час обідній з училища повертався, примушувала його мати, аби їв з ними, але він не хотів. Тоді, щоб не примушували його до їди, перестав вертатися на обід додому, цілий день в училищі затримувався аж до вечора. Ввечері ж спочатку йшов до церкви зі Стефаном на звичні співи і причащався з ним Пречистого тіла і Крови Христа, Бога нашого, — тоді йшов додому і малий шматок хліба з водою приймав, підкріплювався. Переконувала його мати й инші, аби їв варене та инші страви, але ніяк не хотів. І просила мати вчителя, щоб у час обіду відпускав хлопця з училища додому, аби примусити його їсти з ними, бо від того, що не їв, вельми сухий тілом став. Хлопця ж відпускали, та він не йшов додому, а на гору, що була поблизу, сходив, на ній же була святого великомученика Георгія церква. Там святий великомученик в образі прекрасного юнака зримо йому являвся, вводив його всередину церкви, і вправлявся там Теодор у читанні книжному, допоки час обіду не минав, і знову з церкви, наче з дому, в училище ішов. Ввечері питала його мати, чому обідати не прийшов, а він відповідав: «Не вивчив вірша, і через те мене затримали». І знову просила мати вчителя, щоб відпускав Теодора обідати в час відповідний. Учитель під присягою запевняв її, що ще після першого її прохання щодня з иншими хлопцями відпускає Теодора з училища в час обіду. І довідалася мати, що Теодор, на обід відпущений, ходить на гору до церкви, послала рабів, аби силоміць привести його звідти, і багатьма погрозами страшила його, щоб лишень приходив обідати. Він же не слухав її, звичну повстримність беріг. Коли був десятилітнім, хвороба одна напала на село те, і багато нею занедужало, а инші й умирали. Заразився тою хворобою і блаженний отрок Теодор і при смерті був. І втратили родичі надію на життя його, тому взяли його ледь живого, віднесли до церкви святого Йоана Хрестителя, що була поблизу, і перед вівтарем поклали. На склепінні церкви під самим хрестом було зображення лиця Спасителя. З нього капнули дві краплини роси на хворого юнака — і зразу став здоровим, і пішов додому, дякуючи Богові. Коли спав уночі між домашніми своїми і всіх огорнув глибокий сон, прийшов до нього святий великомученик Георгій і, збудивши його, сказав: «Встань, Теодоре, ранкова зоря засіяла, і настав час ранкової молитви, ходімо до церкви святого Георгія». Хлопець же зразу із поспіхом і радістю встав. Спочатку являвся йому святий Георгій в образі Стефана, що з їхнього дому; тоді у своїм власнім образі показався йому, будячи щоночі й ведучи до своєї церкви. На шляху ж біси хотіли настрашити юнака, перетворювалися на вовків і різних звірів і кидалися на нього. Але святий мученик, ідучи перед ним і спис у руках несучи, відганяв тих страшних привидів і Теодорові велів не боятися. Коли так було з ним кожної ночі, мати й инші з нею жінки, збудившись зо сну і Теодора на одрі не побачивши, дивувалися — і довідалися, що до церкви ходить уночі. І думали, як то звечора серед них лягає до сну, а встає так, що ніхто не відчуває. Боялася ж мати, аби звірі не з'їли хлопця, бо в той час розійшлися чутки, наче вовк один викрадає не лише худобу, а й малих хлопців. Через те погрозами боронила йому, щоб не виходив з дому до церкви перед сходом сонця, бо місце те було пустельне. Проте отрок блаженний не послухав матері, але у звичний час, коли святий Георгій його будив, виходив до церкви його, ніхто ж про те не знав. Якось мати, і з нею инші жінки, збудилася на світанку і, хлопця Теодора на одрі не знайшовши, гніву сповнилася, побігла до церкви, витягнула його звідти і, за волосся схопивши, волочила його додому, сильно б'ючи. І не випускала цілий день з дому, на ніч же прив'язала його до ложа сильно, аби вийти не зміг. І тої ночі святий великомученик Георгій матері Теодоровій та иншим з нею жінкам у сонному видінні явився, мав меч прив'язаний до стану — його ж витягнувши, погрожував їм із гнівом, кажучи: «Голови ваші відітну, якщо далі хлопця будете бити й боронити йому до мене ходити». Жінки ж із жахом великим зі сну збудилися, страшну ту мученикову з'яву й погрози одна одній переповідали, а найбільше злякалися, що всі те саме видіння бачили. І зразу відв'язали хлопця святого, голубили його словами любови, аби не гнівався на них за те, що били його. Питали його, як, перед світанком до церкви з дому виходячи, звірів не боїться. Він же сказав їм, що кожної ночі юнак пресвітлий будить його і водить до церкви, захищаючи від страховиськ на шляху. Зрозуміли жінки, що святий великомученик Георгій, його ж й инші у видінні бачили, являється йому і захищає його.