Читати книгу - "До зустрічі ніколи, Меланія Арт"

Я слухав і чув, як її голос зривається від сліз і знову ще сильніше притискав до себе. Вона була дитиною і таке пережила. Я… можу уявити, що вона відчувала, тож…

– Я не буду тобі говорити, що ти не винна, – відповів їй. – Ти все одно не повіриш мені. Але ти маєш бути сильною. Жити, адже вони – хотіли б цього. Ти була дитиною, тому не розуміла всього, а вони – взяли на себе відповідальність і, на жаль, трапився нещасний випадок. 

– Не говори такого! – раптом емоційно викрикнула, вивільняючись з обіймів. – Не обвинувачуй їх! Так… не можна. Вони були б живі, якби я не наполягла на тій клятій вечірці!

– Або ж ні, – гірка правда, але вона має це усвідомити. – Ти не можеш знати, що було б. В той день вони могли вижити, але розбитися на інший. Це доля. Як написано, так і має бути, і ми не підвладні над цим. Ні ти, ні я, ні будь-хто інший. Мені дуже шкода твоїх батьків, Ніко, але ти маєш далі жити. Жити і радіти життю!

– Я й живу… Просто в день їх смерті – все по-іншому, –  прошепотіла у відповідь.

– Але це не тільки день їх смерті. Це день, коли вони отримали тебе, розумієш? Вони святкували цю подію п’ятнадцять років, а тепер – ти знецінюєш їх традицію. Думаєш, вони б зраділи, якби дізнались про це?

– І що ти пропонуєш? Танцювати і веселитися в день, коли я залишилася сиротою?

– В мене є інша ідея, – в голові народився новий план. – Почекаєш хвилину?

Вона кивнула, але нічого не відповіла.

Я швидко спустився в авто і дістав пакунок, що планував потім використати для невеликої романтичної вечері. Ось він зараз і знадобився.

Повернувся в квартиру і побачив, що Ніка стоїть і просто дивиться у вікно. Мабуть, знову годує внутрішніх демонів почуттям провини. Зараз ми це виправимо.

– Я тут, – подав голос, щоб вона не злякалася.

– І що далі? – спантеличено спитала, повертаючись до мене.

– Кхм, – прочистив горло, а потім дістав з-за спини пляшку шампанського. – Ніко... З днем народження! – відповів якомога веселішим голосом, а потім урочисто відкрив пляшку і протягнув її їй.

– Ти божевільний? – спитала зі скептичним виразом обличчя.

– Ні, – не стримав посмішки. – Просто подумав, що прийшов час рухатися далі, але ти маєш рацію… Нехай той день залишиться для тебе днем суму за батьками. Ти маєш на нього право. Але… Віднині у тебе буде нова дата святкування дня народження. Цього року буде лайт-версія, але з наступного – пообіцяй, що будеш веселитися! Вечірки, торти, друзі, тости... Все, як по канону. Ти заслуговуєш на це, Хоменко, тож…

– Чекай-чекай, – шоковано перебила, стримуючи усмішку. – Чому саме сьогодні?

– А чому б ні? Ми самі володарі свого життя, тож можемо робити все, що завгодно, поки маємо на це змогу. Наприклад, можемо назначати нову дату святкування дня народження, – пожав плечима і підійшов до неї ближче. – Вітаю, Хоменко. Хоч ти і буваєш реальною занозою,  – ну, не втримався, – але я дякую, що ти – є у мене. У всіх нас.

– Дякую, – засміялася вона у відповідь, стираючи при цьому легкі сльозинки. – Ти навіть не уявляєш, що це для мене означає.

****

Від автора:
Колись я навчусь робити коротші глави... Мабуть...)
Сподіваюсь, Вас не напружує така кількість тексту у главі.
Просто в таких випадках, як тут, я не можу розривати сцену, тож так і народжуються об'ємні проди:)

Дякую всім за підтримку книги і за те, що слідкуєте за кожним оновленням! Це дуже і дуже приємно ❤️