Читати книгу - "Сни Морфея , Tалі Птах"

До наступного дня Лорі тримали в міській лікарні. Тільки чоловік прийшов до тями, зв’язався з усіма органами по справах пілігримів. Останній дар вивчали і запевнили Деванса, що там дійсно зберіглася пам'ять хлопчика. На жаль, далеко не все. До вечора обіцяли привезти запис. 

Лорі сидів в ліжку в тиші і одиничності з перемотаними руками. Він дивився перед собою і голова його була порожня. Ближче до вечора в палату на візочку заїхав Алекс. На голові пов’язка, ніби він отримав бойове поранення. 

— Гей, друже, — тихо привітався Моро, — Ти як?

Лорі повернув порожній погляд на друга.

— Як Ліра? — беземоційно спитав Деванс.

— Жива. Серце здорове. Аури нема, — намагаючись не вдаватись в деталі, відповів інженер, — А ти що? Як так вийшло? Що кажуть?

— Це моя провина…

— Не кажи так, — заперечив Алекс і під'їхав впритул до ліжка. 

— Він просив. Він говорив, — ніби у сні бормотів Лорі, божевільно дивлячись перед собою, — Він… Орест… Орест говорив про якусь арку… Говорив про те, що сам замовляє походи… казав… казав… От я дурень, — йому все ж таки вдалось заплакати. Але це була не істерика, — Він говорив, він вказував на ознаки нового типу… А я… Я не хотів його чути. Він Сам обирав коли і куди піде. Такого ще не було. Він мав стати блукачем. Морфей задурив йому голову… Ніхто не помітив цього, бо цього просто не було видно на записах. Напевно, проходячи через арку, Морфей чистив спогади.

— Це вже підтвердили?

Деванс хитнув головою.

— І він про це говорив… говорив, — так Лорі плакав і плакав. 

Запис принесли пізно. Лорі відмовився чекати до ранку. Годинна страждань тривала ніби вічність. Деванс задихався і рвав волосся на голові, аж поки йому не вкололи заспокійливе. Все що вдалось розібрати, це останні слова хлопчика, його бажання і прохання попрощатись з батьком. Лорі і сам здогадався з ким його Орест говорив. 

Мельник оголосив про офіційну втрату одного з пілігримів і призначив церемоніальну ходу і відкриття пам'ятника на честь героїчного подвигу Ореста Деванса, першого представника третього типу морфеївців, так званий свідомий. 

Лікарі не хотіли відпускати Лорі, проте чоловік не слухав. Він йшов попереду ходи і тримав портрет сина. Орест на ньому виглядав свіжим і щасливим, від чого Лорі і його батьки ще більше плакали.  Моро йшов разом з другом, аж до самої околиці міста, де і зробив останній перехід пілігрим, де і залишився останній дар Морфея. Біля пам’ятника Лорі довго стояв на колінах, плакав і цілував перстень з камінням, який мав би передаватись у династії Девансів. І гірко було від усвідомлення, що трагедія не по всьому світу, а тільки у світі Лорі.