Читати книгу - "Амулет стихій , Анна Стоун"

Розділ 15. Крилата та дуже розлючена

В останній тиждень перед зимовими канікулами «Резенфорд» помітно змінився. У кожному гуртожитку встановили ялинки, на поверхах замку з’явилися гірлянди.

Попри святкову атмосферу, цей тиждень був повністю завалений семестровими контрольними. Для першокурсників це було новинкою, вони вчили, старалися. А от старшокурсники не ставилися до цих контрольних як до чогось страшного.

 Весь день йшов сніг. Надворі було надзвичайно красиво. Студенти з тугою поглядали за вікна, де зараз можна було повеселитись та показати свої чарівні здібності. Адже можна вигадати сотню ігор зі снігом. 

У Лери останньою контрольною була астрономія. Дівчинка вчора весь вечір сиділа над конспектами, а тому не дуже хвилювалася. Проте всередині неї все здригалося, коли вона думала про те, що отримає хорошу оцінку та її похвалять.

Професора Мілена Лера особливо любила. Запитання на семестровій контрольній були відносно не складні, але це тільки для тих, хто хоч щось читав. Вона впоралася з ними за пів години та до кінця уроку була вільна. 

Було приємно усвідомлювати, що для тебе урок астрономії — це не найнудніший час у твоєму житті, а можливість отримати нову інформацію.  

Лера вважала, що вивчення Всесвіту має займати більш важливе місце. Адже невідомо, коли доведеться зустрітися з одним із його мешканців.

Лера тепер знала, що між Аладеєю та Землею вже майже сто років протягнутий міжпланетний коридор. Без нього час польоту був не чотири — п'ять годин, а багато світлових років. Цей коридор контролювався посольством через Колодязь Семрад, який спочатку служив проходом із Землі на Аладею.

* * *

Лера витягла з-під ліжка рюкзак і почала збирати речі. Ці зимові канікули вона планувала провести вдома. Багато брати не стала — вдома у неї вже була ціла шафа. Взяла тільки найнеобхідніше: чарівну книгу і подарунки. Бабусі вирішила подарувати маленьку кулю із замком Резенфорд всередині, а дідусю — набір пензликів. Поклавши миску Моті, вона застебнула сумку. З бокової кишені випали два браслети, які Лера зробила перед своїм днем народження. Ще один вона подарувала Лізі два місяці тому.

Двері спальні відчинилися, і до кімнати зайшла Уляна.

— Ти на канікули додому їдеш? — запитала Лера.

Уляна кілька секунд мовчала.

— Не знаю, можливо. — кинула вона, риючись у шафі. Витягнувши шапку та пальто, Уляна повернулася до Лери. — Я буду пізно. Напевно...

З першого дня Лера помітила, що з подругою щось не так. Її постійні запізнення на уроки стали звичкою. Вечорами Уляна кудись зникала, не пояснюючи, куди. Лера обмінялася поглядом із Мотею, який, здавалося, все розумів.

— От скажи, чи відбувається щось, чого я не знаю?

Мотя, звісно, ​​нічого їй не відповів, а тільки чхнув. Дівчинка дістала з тумбочки свій щоденник. Поклавши його на коліна, вона знайшла у шкільній сумці ручку.

«Я продовжую допомагати Андрію з пошуками амулета. Не знаю чому, але мені здається, що тут щось нечисто. Найдивніше те, що коли мені це спадає на думку, голос всередині мене каже: «Ти повинна! Не смій зупинятися!» Голос дуже дивний і не мій. Іноді здається, що я його десь чула.

Не все так погано. Усі семестрові контрольні я здала на відмінно. Це завдяки дядьку. Не можу ж я облажатись, якщо в тебе такий знаменитий родич. А може, я просто почала вчитися, адже раніше постійно заважала лінь…»

Поклавши зошит у рюкзак, Лера визирнула у вікно. Сніг уже припинився. Швидко одягнувшись, дівчинка вибігла зі спальні. У неї ще залишалися справи, які вона хотіла вирішити до від’їзду. 

Мерліна, як і очікувала, вона знайшла в кабінеті за якимись паперами. Багато аркушів було зіжмакано і вони валялися у кошику для сміття. І, коли зайшла Лера, черговий папірець вирушив туди ж.

— Прийшла попрощатися?

— Так, скоро вже виліт. А де ти святкуватимеш Різдво та Новий рік? — поцікавилася Лера, оглядаючи прикрашений кабінет заклинань.

— Вдома.

— А в тебе що, тут дім є?

— Ну звичайно, маю ж я десь жити!

— Скажи, чому ти не приходив до нас раніше?

— Я приходив кілька разів, коли ти була ще зовсім маленькою…

— А чому тоді не забрав? — Лера  сіла на край столу.

— Тобі ж було там добре. — погладив бороду Мерлін.

— Так, але… Я мала знати, хто я насправді!

— Ні, Леро, ні! Це було надто небезпечно. Ти була тоді маленькою, а зі мною тобі загрожувала небезпека, яку ти собі не уявляєш! — помовчавши, він продовжив. — Удома намагайся менше користуватися магією! Добре?

Лера кивнула.

— Думаю, мені час! Ще потрібно встигнути сходити до їдальні! — вона хотіла спитати про інше, але так і не наважилася.

Попрощавшись, вона пішла до гвинтових сходів. Часу справді майже не залишилося. Подивившись на наручний годинник, дівчинка побігла у бік гуртожитку.

Фасад будівлі, де знаходилася їдальня, було прикрашено новорічними гірляндами. Лері подобалося, що тут було самообслуговування. Вона взяла шматок пирога з чорницею та склянку із соком та сіла за столик із номером свого будинку. Всі контрольні були позаду, довкола панувала святкова атмосфера, та грала музика.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍