Читати книгу - "Випадковий свідок, Мерайя Д Рок"

Розділ 38

                Містечко Девілс-Крік було розташоване на березі Іст-Девілс-Лейк – крайньої східної точки знаменитого Озера Диявола, що було зрозуміло з його назви. Саме містечко розкинулося по обидві сторони струмка, що впадав у озеро, і теж називався Диявольским. Струмок той був неглибоким, але стрімким, і петляв, ніби заєць, на всьому своєму шляху до величезного тихого озера.

                В тих крутих «петлях» теції, на обох берегах стумка, тиснутися одне до одного дерева, що затіняли струмок. В тих купинах полюбляла відпочивати молодь з містечка та навколишніх ферм, та й з Гранд-Форксу виїздили любителі «дикої природи». Хоча природа та була зовсім не дикою, а дуже охайною і логлянутою, ніби в сквері. А ще – тихою і затишною, ніби створеною для відпочинку.

                Не дивно, що в деяких місцях вздовж струмка одне по одному з’являлися крихітні будиночки, що пустували більшу частину часу. Володіли ними всі по черзі, з числа тих, хто знав, де заховано ключа. Їх, за старою пам’яттю цих місць, і досі називали мисливськими, хоч мисливців у цих краях не було вже років сорок.

                В одному з таких будиночків полюбляли відпочивати діти родини Монінгів із друзями. Старий, зібраний із дерев’яних стовбурів, будиночок, що мав одну-єдину кімнату, переділену тонкою перегородкою на умовні «спальню» і «вітальню», зібрав ще їхній дід, Айві Монінг, за часів своєї молодості. Тут влаштовували гулянки його діти, а потім – онуки. Ейпріл Млонінг вважала цей будиночок за чотири милі від ферми, і стільки ж – від озера, своїм особистим місцем сили. Саме сюди її відвіз Біллі-молодший, коли вона зрозуміла, що її хлопець- безпринципний зрадник і маніпулятор, що не розірвав попередні свої стосунки перед тим, як запропонувати їй зустрічатися.

                Ейпріл подумала, що саме там переховуються Біллі і Джо. Адже в будиночку, коли вона поїхала туди із братом, були сліди перебування інших людей. Там була їжа, а ще – свіжий попіл в комині. Хтось ночував там кілька ночей, і грівся біля вогню, адже весняні ночі і досі лишалися прохолодними.

                Тоді їй, засмученій зрадою коханого, було не до роздумів про те, хто ж живе в їхньому будиночку на березі струмка. Але коли Ейпріл почула правду про свою родину, вона одразу здогадалася, де саме переховуються її брати.

                Колін був правий. Під тиском Малкольма Ейпріл не звинувачувала себе в тому, що видала рідних. Дівчинка все зробила правильно. Але з часом могли б прийти і інші емоції. З часом Ейпріл почала би шкодувати про те, що зрадила сім’ю. Тиск детектива позбавив її сумнівів. В неї не було вибору, її змусили зізнатися. Як зазначив сам Малкольм – нехай краще вона ненавидить його за жорстокість, ніж себе – за слабкість і зраду.

                Ейпріл Монінг не було підозрюваною, затримувати її причин не було. Але Малкольм вирішив перестрахуватися і лишив дівчину в управлінні, під наглядом своїх колег. Він не хотів, аби сумління змусило її наробити дурниць. Наприклад, попередити братів.

                Директор Браун відправив групу захоплення за адресою, вказаною Ейпріл, як можливе місце перебування Біллі і Джо. Детективи Джексон Малкольм та Колін Сміт, а також стажер Джим Брок відправилися слідом, озброївшись пістолетами та вдягнувши, про всяк випадок, бронежилети. Для Джима це був перший арешт в його житті, і хлопець хвилювався, ніби перед екзаменом.

                ***

                Службовий «Додж» Малкольма тримався позаду мікроавтобуса групи захоплення. За кермом був Колін, а сам детектив тримав зв’язок з бійцями і попутно інструктував Джима.

                - Тримайся позаду, не висовуйся, Джиммі. – голос Малкольма був спокійним і стриманим, але погляди, які він кидав на стажера, виказували його хвилювання. – Не турбуйся, хлопці знають свою справу, ми з Коліном поряд. Твоя задача…

                - Я знаю, прикривати вас із тилу. – Джим намагався не показувати свого незадоволення тим, що його фактично триматимуть позаду всіх.

                Він розумів, що довіри до нього поки ще немає. Точно так само, як і розумів, що Малкольм має рацію: він, Джим, лише новачок. Він ніколи раніше не брав участі в арештах, тим більше – в арештах озброєних злочинців. Та він стріляв раніше тільки в тирі! Нічого дивного, що його відтісняють більш досвідчені і вмілі спеціалісти. Диво, що його взагалі взяли із собою…

                Але юнацький максималізм та азарт, якого він і досі не позбувся, вимагали від нього активних дій. І відчуття несправедливості ніяк не проходило. Йому ж так хотілося показати себе, а ві мусить ховатися за чужими спинами…

                - Джиммі! – перервав його роздуми вимогливий голос Малкольма. – Без самодіяльності, зрозумів?

                - Так, сер! – автоматично буркнув Джим і не втримався, зітхнув.

                Колін пирхнув, тамуючи сміх, озирнувся на Малкольма і багатозначно закотив очі.

                - На дорогу дивись, а не свої звивини роздивляйся. – відказав йому детектив з легкою іронією. – Майже приїхали, зверни отут, між дерев, де стежка. Мікроавтобус перекриє виїзд для машин.

                «Додж» плавно вкотився під крони дерев, вже вкритих молодим, ніжно-зеленим листям, і затих. Малкольм і Колін вийшли назовні, уважно вслухаючись в тихе гарчання мікроавтобуса, який проїхав трохи далі, перш ніж звернути до будиночку. Обидва вони сторожко вслухалися в звуки, що долинали від струмка.

                - Тихо як. – відмітив Джим, також полишаючи салон авто. – Ніби тут нікого й немає…

                Шум мотору мікроавтобуса затихнув. ДЖим розумів, що це значить: бійці займають позиції, перед тим, як рушити до будиночка. Чи почули ті, хто, можливо, всередині, що по них приїхали? Чи чули вони гарчання моторів? Чи поява групи захоплення стане для них несподіванкою?

                З-під густої крони почувся постріл, другий. Десь в гущавині глухо кашляла мисливська гвинтівка.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍