Читати книгу - "Трагедія гетьмана Мазепи"

здавалися нерушними і чи не вічними. Та й імперії розпадаються – на сьогодні вони всі вже зникли – як їх і не було, а загарбані – чи «приєднані» ними народи, стали вільними і незалежними державами. А щодо різних там «Переяславських рад» про приєднання («возз’єднання») тієї чи тієї держави до тієї чи тієї імперії, то…

У 1319 році Норвегія уклала так звану особисту унію зі Швецією (тамтешня «Переяславська рада»), пізніше вона те ж утнула з Данією – на свою біду. Зрештою, 1397 року було укладено так звану Кальмарську унію трьох скандинавських королівств під владою данського короля.

Після всіх пертурбацій у 1537 році Норвегію, як і слід було чекати, перетворили на данську провінцію – закономірний результат таких угод та уній, коли сильніша в тій унії бере верх.

Зрештою, у 1814 році Норвегія після всіх перипетій, нещасливих для неї, відійшла до Швеції.

Шведсько-норвезька унія (їхня «Переяславська рада») тривала більше ста років, аж доки Норвегія не була проголошена незалежною. І тому, що норвежці, нарешті об’єднавшись навколо і під проводом Ґустава Еріксона, вигнали у 1521 році і шведських, і данських загарбників.

І Норвегія стала самостійною і незалежною державою – сподіваємось навіки. І ніхто і ніколи за це норвежців, які розвалили «братерську» унію і вийшли на волю в самостійне плавання, не називав і не називає зрадниками. І ніхто із шведів чи данців, яких розбив тоді Ґустав Еріксон, не називає його – як називають, приміром, Мазепу лише за спробу вирвати Україну на волю з російського ярма – зрадником. Він – герой, і норвежці його свято шанують.

Це один з прикладів, як кажуть, до піднятої теми, а їх… Чи не кожна країна колись у минулому була в унії чи в складі іншої, потім вирвалася на волю і – нічого. Не обзивають таких – як Мазепу – зрадниками. І нас теж, які тоді забагли вирватися з імперського ярма Петра I, забагли волі – ату їх!.. Ату!!!

А на волю вириваються всі. І при цьому стають героями своєї нації, а не зрадниками.

«Джордж Вашинґтон, перший президент Сполучених Штатів Америки, який «зрадив» Великобританію, очоливши армію колоністів у війні за незалежність у Північній Америці, – зауважує історик В. Бебик. – Симон Болівар, керівник боротьби народів Південної Америки (Венесуели, Колумбії, Перу) за незалежність від іспанського панування. Врешті решт, і Богдан Хмельницький, який очолив Визвольну війну українського народу 1648–1654 років, теж «зрадив» Річ Посполиту…»

І такі приклади можна наводити ще і ще…

А скільки народів, що їх імперці для зміцнення свого панування називали, даруйте, братніми, свого часу вирвалося на волю – хоча б з Австро-Угорської імперії? Чи ще раніше з Арабського халіфату, з Британської імперії, з Османської імперії, з Римської імперії, з…

Прикладів можна наводити десятки, адже тільки найвідоміших імперій у різні часи було числом 36, кожна з яких свого часу закабалила десятки народів… У тім числі й Російська імперія…

До речі, про Росію.

Чи то пак, тоді ще Русь – спершу Північно-Східну, а згодом, як вивершилась Москва, – Московську.

У 1240-х pоках руські князі виявилися в політичній та іншій залежностях від Золотої Орди (після поразки на р. Калці у 1223 році).

Формально монголо-татарське іго на Русі було встановлене у 1243 році, коли князь Ярослав Всеволодович, батько Олександра Невського, одержав від монголо-татар ярлик на Велике князівство Володимирське і був визнаний старшим серед руських князів. Прийшлі кочівники зберегли місцеву князівську адміністрацію, лише населення було обкладене даниною та різними повинностями – від цього звільнялося тільки духовенство. Також у руські землі призначалися чиновники – баскаки з військовими загонами – для збирання данини. І Русь опинилася в повній залежності від татаро-монгольських ханів, пізніше – від ханів Золотої Орди.

Руські князі постійно їздили до хана за ярликами на князівство, а перед тим як отримати їх, проходили не лише обряд очищення, вони визнавали зверхність татаро-монголів, як старших братів, клялися їм у вірності й дружбі – без такої клятви ні ярлика руським князям не давали, ні права на князівство. І вони змушені були визнавати себе «меншими» чи, як Данило Галицький, поїхавши до Батия, «холопом назвався». Холопами князі при ханах і були, і це вважалося тоді нормою.

І ось Золота Орда, захирівши, почала у ХV столітті слабшати й розпадатися на окремі ханства. І руські князі, які ще вчора заприсягалися Золотій Орді у вірності, почали повставати – хани їх зазвичай називали «зрадниками» (жили-жили разом, підписували різні акти про «возз’єднання з великим татаро-монгольським народом» і – нате вам, почали ті угоди порушувати – смерть їм, «предателям»! Боротьбу проти вчорашніх своїх старших братів-царів-ханів розпочав великий московський князь Дмитрій Донський. Після майже 300-літнього «братства» русичів і татаро-монголів в одній державі Золота Орда [24], Московська Русь вирвалася на волю. Можна уявити, як лютували хани, називаючи русичів не інакше, як зрадниками, відступниками.

Імперія (від лат. іmperium – влада) – монархічна державна на чолі з імператором, колоніальна держава, що встановила своє панування над колоніями та залежними територіями.

У колоніальних імперій було два періоди розквіту: давньоримський і «наполеонівський».

Перший – це період розквіту таких держав, як Вавилонське царство, імперія Ахеменідів, Ассирійська імперія, Македонська імперія, Карфаген, Римська імперія.

У наполеонівський період (XVII – початок XІX ст.) процвітали такі імперії, як Російська, Австро-Угорська, Священна Римська, Наполеонівська Франція, Германська, Японська, Османська, Дансько-Норвезька унія, Персія та інші.

До початку XXI століття практично всі колоніальні імперії, морські імперії розпалися.

В античний період паралельно з Римською існували дві могутні імперії: Велика Вірменія і Перська імперія.

Середньовіччя. Зразок – Римська імперія. А також – Франкська і «удосконалена» Римська під назвою Священна Римська.

Імперії нового часу. Це – Російська, Іспанська, Португальська, Французька, Британська та інші.

Нині під терміном «імперія» розуміють велику по території і населенню державу, що має такі ознаки: сильна армія і поліція, великий зовнішньополітичний вплив, потужна державна ідея (релігія, ідеологія), жорстка, як правило, одноособова влада, висока лояльність населення, активна зовнішня політика, спрямована на експансію, стремління до регіонального чи світового панування тощо… Держава, що відповідає таким ознакам (і не названим теж), буде вважатися імперією. При цьому монархія, як тип державного устрою, не обов’язкова.

На протязі людської історії було чимало таких імперій, як хоча б Радянський Союз, США. (Деякі держави проходили через стадію імперії по кілька разів – Франція, Німеччина.)

Найбільш відомі імперії

Арабський халіфат (VII ст.).

Ассирійська імперія (X–VI ст. до н. е.).

Бразильська імперія (1822–1889).