Читати книгу - "Трагедія гетьмана Мазепи"

class="p1">Британська імперія (1583–1997).

Імперія Великих Моголів (1526–1857).

В’єтнамська імперія (1945).

Імперія Гаїті (1804–1859).

Імперія гуннів (IV–VI ст.).

Мексиканська імперія (1822–1867).

Китайська імперія (221 до н. е. – 1912).

Корейська імперія (1897–1910).

Македонська імперія (бл. 338 до н. е. – 309 до н. е.).

Монгольська імперія (1206–1368).

Османська імперія (1281–1923).

Персидська імперія (бл. 550–330 до н. е.).

Римська імперія (27 до н. е. – 395).

Галльська імперія (260–274).

Пальмирське царство (260–273).

Західна Римська імперія (395–476 (480)).

Візантійська імперія (395 – 1204; 1261–1453).

Латинська імперія (1204–1261).

Нікейська імперія (1204–1261).

Трапезундська імперія (1204–1461).

Російська імперія (1721–1917).

Франкська імперія Карла Великого (800–843).

Священна Римська імперія (962 – 1806).

Імперія Габсбурґів (Австрійська імперія) (1804–1867).

Австро-Угорська імперія (1867–1918).

Германська імперія (1871–1918).

Третій рейх (1933–1945).

Французька імперія (1804–1871).

Французька колоніальна імперія (бл. 1605–1960).

Японська імперія (1868–1947).

Центральноафриканська імперія (1976–1979).

Імперія інків (початок XV ст. – 1532).

Що їх поєднує, хоч вони були гейби різними й існували в різні часи та епохи (деякі з них навіть до нашої ери)? А те, що всі вони – хоч до нашої ери, хоч за нашої, імперії, колись всемогутні, – благополучно пощезали з історичної арени, порозпадалися і припинили своє існування, адже нині на планеті Земля час імперій нарешті вичерпався. Даруйте, мекнув. А тому, що імперії, попри все, – як і цивілізації взагалі, як і окремі держави та люди, – теж мають свій вік – у кого більший, у кого менший, але кінець світить усім одинаково, і він – невідворотний. Хоч нині в деяких колишніх імперіях все ще мріють відродити їх, як хоча б у тій самій Росії, хоч вона нині мовби демократична.

Сучасник Івана Мазепи Самійло Васильович Величко (1670–1728) – український козацько-старшинський літописець. Освіту здобув у Київській колегії, володів латиною, німецькою і польською мовами. Служив у Генеральній військовій канцелярії, він – автор літопису, що охоплює історичні події в Україні з другої половини XVII до початку XVIII століття.

Літопис Величка є цінним історичним джерелом, визначною пам’яткою української історіографії. Все, що Самійло Величко писав – він знав, як кажуть, з перших рук. Саме він наголошував, що політика Росії (а він її з обов’язку служби добре знав) веде до того, «щоб про козаків і пам’ять не зосталася».

Пантелеймон Олександрович Куліш (1819–1897) – український письменник (за есересерівського режиму зневажливо титулувався, як «буржуазний», хоча таких письменників ніде у світі не було і бути не могло), історик, фольклорист, етнограф, перекладач. За участь у Кирило-Мефодіївському товаристві був заарештований і засланий до Вологди, автор багатьох творів з історії України (в тім числі й знаменитого історичного роману «Чорна рада») у 1843-му писав, що Україна «або має відірватися від Росії, або загинути».

Тарас Шевченко з тривогою застерігав своїх сучасників і наступні покоління: «Погибнеш, згинеш, Україно, / Не стане й згадки на землі…»

Це теж розумів Іван Степанович Мазепа.

І повстав за волю, і наклав у тій тяжкій боротьбі з імперією своєю світлою головою – земля йому пухом, Царство Небесне його чистій душі. В тому, що ми, українці, сьогодні маємо волю, в першу чергу його заслуга…

З імперій, що вище наведені списком, – у різні часи й епохи вийшли – чи вирвалися на волю, – сотні народів, що їх очолили їхні Мазепи, борці за незалежність, і ніхто їх – і їхніх поводирів теж, – не обзиває зрадниками.

Отаке-то твориться у світі білому. Слава богу, що імперій уже немає і, віримо, більше ніколи й не буде на планеті Земля – у тому числі й Російської, хоч один з її імператорів-катів незмінно Велікій.

Згадуючи 1708 рік і трагедію Батурина, видатний історик Дмитро Дорошенко з гіркотою зауважив: «Небагато в українській історії моментів, які так тяжко заважили на долі українського народу».

Коли восени 1708 року Карл XII негадано рушив на Гетьманщину, гетьман Мазепа скрушно казав своїм найдовіренішим – їх у нього було небагато: «Сам чорт пхає його сюди. Він розвіяв усі мої плани і ще накінець стягне сюди московські війська. Ось як зруйнують і згублять нам нашу Україну».

Але події не лишили йому вибору, мусив приймати те, що долею випало.

«Ми стоїмо тепер, братіє, між двома проваллями, готовими нас пожерти, коли не виберемо для себе шляху надійного, щоб їх обминути. Воюючі між собою монархи, що наблизили театр війни до границь наших, до того розлючені один на одного, що підвладні їм народи уже і ще перетерплять безодню лиха надмірну, а ми між ними є точка, або ціль всього нещастя… Нинішні наші договори зі Швецією суть тільки продовження колишніх, у всіх народах уживаних. Та й що то за народ, коли за свою користь не дбає і очевидній небезпеці не запобігає? Такий народ неключимістю своєю подобитися воістину нетямущим тваринам, од усіх народів зневажений».

Цар Петро, аби знесилити шведську армію, позбавити її квартир та продовольства, наказав спалити села і містечка Білорусі, тож шведи йшли там наче пустелею, з голоду мерти почали, тому й повернули в Україну.

А цар велів і тут палити села й містечка. Попереду зголоднілих шведських вояків рухались спеціальні кінні підрозділи росіян, вони виганяли людей у ліси і випалювали села, знищували млини, хліб і всяку живність у селах. А коли шведи наблизилися до Новгород-Сіверського, цар велів і це місто знищити…

Потім писатимуть, що, мовляв, на Україні почалася народна війна, населення, мовляв, виступало проти загарбників… Яка народна війна?! Паніка почалася. І не тому що якісь там шведи йшли, а тому що росіяни все палили і все знищували. Козаки, яких відрядили до російської армії, бачачи таке, почали розбігатися по домівках. То як було діяти в таких умовах Мазепі? Слухняно виконувати накази Петра І? Палити свої ж села? Тоді б його назвали героєм. Але гетьман став на захист свого люду від царської тиранії. Йому вдалося врятувати Чернігівщину від злодіянь московитів, які нищили Україну, і за це гетьман московитами був проголошений зрадником. І на століття спаплюжений. За те, що рятував, захищав людей від Петрових собак, як писатиме Тарас Шевченко.

Все життя він мріяв про створення незалежного Українського князівства. І все робив, щоб воно нарешті постало. Про це й договір підписав 29 жовтня 1708 року у Гірках Новгород-Сіверського району з Карлом XII. І не його провина, що шведи програли.

А тим часом цар у своїх маніфестах, заливаючись соловейком, другом і братом малоросів прикидаючись, водночас частину своїх військ під командою Меншикова і Голіцина послав захопити гетьманську столицю Батурин, де було багато зброї, амуніції та