Читати книгу - "Віннету І"

Вони повернули голови у вказаному напрямку і тільки-но хотіли видати звуки здивування, як на рівні ноги зірвався охоронець, який теж зауважив зникнення в’язнів. Вартовий якусь мить роздивлявся порожні дерева, а потім видав розпачливий і гучний крик. Це розбудило багатьох індіанців. Охоронець прокричав щось мовою кайова — я не зрозумів, що саме, — і після цього здійнявся страшний рейвах. Усі кинулися до дерев, червоношкірі й білі. Я пішов також, бо мусив удавати, ніби здивований.

Понад двісті чоловік товклися біля місця, де ще кілька хвилин тóму були втікачі. Стояв крик і галас, усі лютували, і мені стало ясно, щó чекає на мене, коли вони раптом довідаються правду. Врешті Танґуа закликав усіх до тиші і віддав розпорядження, згідно з якими близько половини його людей розсіялися по савані і, попри темряву, взялися шукати втікачів. Вождь аж пінився від люті. Він ударив неуважного охоронця кулаком в обличчя і зірвав йому з шиї торбинку з ліками, що означало для бідного індіанця повне безчестя.

Слід зазначити, що слово «ліки» має в індіанців цілком інше значення, ніж у білих. Це слово з’явилося в житті індіанців разом із білими, які принесли з собою незнані раніше ліки. Червоношкірі вважали наслідки дії цих ліків чарами, таємницею, яка пов’язана з потойбічними силами. Відтоді словом «ліки» червоношкірі називали все, що, на їхню думку, мало зв’язок із потойбіччям та магією. Кожне плем’я використовувало для цього власний вислів.

Кожен дорослий чоловік, кожен воїн має свої «ліки». Хлопець, якого повинні прийняти в ряди воїнів, перед тим на якийсь час зникає з родинного кола й усамітнюється. У цей час він суворо постить, відмовляється навіть вживати воду та обмірковує свої бажання та плани. Таке напруження духу і тіла допроваджує його до хворобливого стану гарячки, в якій він перестає відрізняти дійсність від марення. Йому здається, що він чує голоси, які напучують його. Сон здається йому тоді божественним віщуванням. У цьому стані він чекає, аж йому насниться або примариться якийсь предмет, і цей предмет стає для нього «священним» на все життя, стає його «ліками». І якщо це буде, скажімо, кажан, то хлопець не заспокоїться, допоки не впіймає кажана. А коли йому вдається це, то він повертається назад, до племені, і передає здобич лікареві, тобто чаклунові, який майстерно обробляє її. Ці «ліки» кладуть до натільного мішечка, і це стає найціннішою власністю індіанця. Той, хто втратив ліки, позбувся честі. Відновити свою честь такий нещасний може, лише якщо вб’є якогось відомого ворога і привласнить його ліки.

Тож можна собі уявити, яким жорстоким було покарання для охоронця, в якого забрали його ліки. Він не сказав на це ні слова — ні вибачення, ні спротиву, а просто взяв свою зброю і зник у лісі. Для свого племені він відтоді був мертвий, і його могли б прийняти назад тільки за вищеописаних обставин.

Лють вождя була скерована не лише на вартового, але й на мене. Він підійшов до мене і закричав:

— Ти ж хотів забрати собі цих двох псів. Тепер біжи за ними і злови їх!

Я збирався було повернутися до нього спиною і не відповідати йому, але в цю мить він схопив мене за лікоть.

— Ти що не чув наказу Танґуа? Ти повинен переслідувати їх!

Я скинув його руку зі своєї.

— Наказу? Ти маєш право мені наказувати?

— Так, Танґуа керує цим табором, тож всі ви маєте мене слухатися!

Тоді я витягнув із кишені бляшану банку і з погрозою вимовив:

— Дати тобі належну відповідь, аби ти разом із усіма своїми воїнами злетів у повітря? Ще одне криве слово, і я вилікую всіх вас цими ліками!

Мені було цікаво, чи моя гра матиме належний ефект. Але так, вона подіяла, ще й як! Танґуа миттю відбіг назад і заверещав:

— Уфф! Уфф! Тримай ці ліки при собі, ти, пес, як усі апачі!

Це була образа, на яку я за інших обставин відреагував би належно, але тоді слід було зважати на його лють і на кількісну перевагу його людей. Тож ми, білі, повернулися на свої місця, обговорюючи те, що трапилося, але правильного тлумачення так ніхто і не запропонував. Я не сказав нічого навіть Семові, Діку і Віллу. Мені було приємно тримати в руках пояснення загадкової події, допоки вони так напружено і марно його шукали. А пасмо волосся Віннету я возив за собою у всі свої подорожі. Воно є в мене й досі.

Поведінка кайова змушувала нас непокоїтися за свою безпеку. Тому перед тим, як вкластися спати, ми вирішили виставити вартових, які мінялися погодинно аж до ранку. Червоношкірі зауважили це, образилися і стали поводитися ще нахабніше.

Коли зійшло сонце, наш вартовий розбудив нас. Ми побачили, що кайова знову взялися шукати, де апачі заховали коней, а також сліди втікачів, яких вони вночі не могли знайти. Врешті вони натрапили на слід, який привів їх до місця, де стояли коні. Інчу Чуна і Віннету разом із вартовим тих коней поїхали вперед, але решту своїх коней залишили на місці. Коли це стало відомо, Танґуа аж позеленів від злості, бо усвідомив, якої шкоди йому доведеться зазнати через те, що коней апачів не було знайдено раніше. Але Сем Гоукенс зі своїм традиційно хитрим виразом