Читати книгу - "Втекти від долі, Дана Лонг"

– Розділ 27 –

На вихідних ми запланували з'їздити до моїх батьків у гості. Вони запрошували нас неодноразово, тому ми вирішуємо, нарешті, відвідати їх, збираємо речі і вирушаємо в дорогу.

Данечка дрімає на задньому сидінні, Влад упевнено веде машину, періодично поглядаючи в мій бік, а я розташовуюся зручніше на передньому сидінні і милуюся гарними краєвидами за вікном.

У зв'язку зі своїм нинішнім становищем мені весь час хочеться спати, тому не дивно, що в дорозі я дуже швидко засинаю.

Через кілька годин нашої подорожі ми зупиняємося біля будинку моїх батьків. Вийшовши з машини, я повертаю голову в бік і випадково помічаю Пашу. Він стоїть біля своєї машини, припаркованої неподалік від нас, і про щось розмовляє з якоюсь дівчиною, яка помітно заграє з ним і намагається всіляко привернути до себе його увагу.

Паша теж помічає мене і хижо посміхається, кинувши побіжний погляд на Влада. Я відвертаюся, мені стає неприємно від його липкого погляду.

«Сподіваюся, він нічого не утне, поки ми гостюватимемо в батьків».

– А ми на вас уже зачекалися, – до нас назустріч уже поспішає мій батько, цілує мене і тисне руку Владу.

– Здрастуйте, Дмитре Сергійовичу. Я вирішив не мчати трасою, тому трохи затрималися, – Влад відповідає на рукостискання і обіймає мене за талію.

– Усе правильно, безпека насамперед. Не будемо стояти на вулиці, мерщій проходьте до будинку, там на вас уже мати зачекалася.

Влад забирає з машини сумки та пакунки з гостинцями, і ми прямуємо до будинку.

– Нарешті ви приїхали дітки. Ми дуже сумували за вами, – мама виходить із кухні й обіймає нас по черзі.

Батьки влаштовують грандіозне застілля на честь нашого приїзду.

– Матусю, навіщо ж ти наготувала так багато всього? – я в шоці від кількості їжі на столі.

– А як інакше донечко? Ви ж не щодня приїжджаєте до нас. Та хіба ж це багато, – мама жартівливо відмахується.

Ми чудово проводимо час за столом. Обговорюємо майбутнє весілля і мою вагітність. Батьки дуже чекають, коли стане відома стать дитини. Та й ми з Владом чекаємо цього не менше.

Так хвилююче, відчувати як усередині мене росте нове життя. Я з нетерпінням чекаю появи нашої дитини, часто думаю про те, на кого вона буде схожа. Мрію якнайшвидше взяти її на руки, хоча й боюся майбутніх пологів. Але Влад весь час заспокоює мене і говорить про те, що завжди буде поруч і навіть готовий бути присутнім зі мною на пологах, якщо я захочу.

Наше застілля добігає кінця. Я допомагаю мамі з посудом на кухні, Влад з моїм батьком сидять на дивані в кімнаті і щось активно обговорюють, а Данечка грається своїми іграшками, які ми взяли з собою, щоб йому не було нудно. Та до того ж ще й мама подарувала Дані цілу купу іграшок. Я не змогла втриматися і пожартувала, що вона, напевно, скупила всю іграшкову крамницю.

Нарешті, посуд увесь вимитий, на кухні наведено лад, і я вирішую швиденько сходити до крамниці, яка розташована неподалік від рідного дому, і дещо придбати на завтра в дорогу.

Я дуже швидко оплачую продукти на касі й поспішаю додому. Уже підходячи назад до будинку, мене кличе знайомий голос.

– Привіт Лана.

Я обертаюся і бачу перед собою Пашу.

«Звідки ж ти взявся. І головне так невчасно».

– Привіт Паша, як життя?

Я намагаюся бути доброзичливою, щоб не провокувати його на агресію, адже я при надії, а поруч нікого з рідних. Невідомо, що може спасти йому на думку.

– Та краще за всіх! Ось машину нову придбав, – він роздивляється мене своїм сальним поглядом.

– Рада за тебе.

– Угу. А ти, я дивлюся, не одна приїхала. З мужиком якимсь, на тачці крутій. Татуся багатого підчепила? – його єхидна посмішка страшенно дратує мене.

– А це не твоя справа, з ким і на чому я приїхала.

– Так-так. Грала роль недоторканої, а сама просто підшукувала вигіднішу партію, так? – він намагається зачепити мене, але мені абсолютно все одно на його слова.

– Паша, давай закінчимо цю безглузду розмову. Мені потрібно додому, – я вже хочу піти, але він раптово хапає мене за лікоть.

– Та почекай ти, встигнеш. Не ображайся, я пожартував. Давай поспілкуємося як у старі добрі часи. Нікуди твій татусь не дінеться.

Надворі вже починає сутеніти, уся моя рідня в будинку, навіть якщо й закричу, то потрібен час, щоб хтось із рідних прибіг на допомогу. Та й чи почують.... А за цей час Паша може зробити все що завгодно.

Одного разу я зачепила його гордість, коли жбурнула подарунок просто йому в обличчя. Такі як він не прощають грубості на свою адресу. Мені раптом стає страшно за дитину.

– Відпусти мою руку, мені вже час додому.

Він не рухається з місця і посміхається, але раптом я помічаю, як Паша кидає погляд за мою спину і його вираз обличчя миттєво змінюється.

Я з надією повертаю голову назад і бачу, що до нас прямує Влад.

Паша різко прибирає свою руку з мого ліктя, але при цьому залишається стояти на місці, не зводячи очей з мого чоловіка.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍