Читати книгу - "Тінь у його домі, Ірина Айві"

33.1

Ноги несли мене вперед, але насправді я не знала, куди йду. Серце калатало, наче загнаний птах, що б’ється об клітку. У голові пульсувала лише одна думка: як усе зайшло так далеко? Як мить щастя і захоплення перетворилася на чорну безодню страху та звинувачень?

Ярослав не просто проти розлучення – він готовий піти на все, аби втримати мене. Його погрози були не просто словами, вони впивалися в мене, як отруйні стріли, залишаючи сліди болю і відчаю. Чи можливо було ще хоч щось виправити? Чи я вже переступила межу, за якою назад дороги немає?

Так, я не свята. Я знала, що не повинна була цього робити. Але в ту ніч, коли я була з Дем’яном, весь світ ніби зник. Лише ми двоє, наші тіла, сплутані в жаркому вихорі почуттів. Це було не просто бажання – це була свобода, спокій, безмежне відчуття того, що я жива. І найгірше те, що я не шкодую. Ні секунди. Жодного руху, жодного подиху.

Тепер жити з Ярославом я більше не зможу, навіть у статусі фіктивної дружини. Кожен його дотик, кожне слово – це нагадування про клітку, в якій я задихаюсь. Але як сказати про це Дем’янові? Як пояснити, що я стою на межі і не знаю, чи витримаю ще хоч один крок? Найстрашніше навіть не його гнів. Найстрашніше – це можливість втратити доньку.

Я вийшла на вулицю, і холодне повітря обпекло легені. Машина чекала поруч, водій Дем’яна терпляче вдивлявся в темряву, але я не поспішала сідати. Мені потрібно було віддихатися, зібратися, зрозуміти, що робити далі. Вперше за довгий час я відчула, що стою над прірвою. Один невірний крок – і я втрачу все. Але чи варто чіплятися за життя, яке вже давно перестало бути моїм?

Можливо, не варто ризикувати? Есмія — це сенс мого життя. Як я можу поставити її щастя під загрозу? Може, краще кинути все, забути про кохання і просто зникнути, не залишаючи сліду?

Але чи справді це вихід?

Дем’ян зараз ніжний і турботливий, але що буде, коли він дізнається правду? Чи не зникне ця ніжність, як дим, розвіяний вітром? Чи не стане його погляд холодним, а слова — чужими?

Я крокувала територією лікарні, намагаючись знайти відповідь, але вона вперто ховалася у сутінках сумнівів. Серце стискалося в тісному кільці страху. Втім, у мене не було більше часу для вагань. Мене чекає Есмія. Вона — моя маленька зірка, і я не можу дозволити їй згаснути у пітьмі моїх страхів.

Коли я приїхала до будинку Дем’яна, то майже одразу помітила їх у дворі. Він тримав Есмію на руках, імітуючи політ. Її дзвінкий, безтурботний сміх, наче сонячні промені, пронизав моє серце, змушуючи його битися швидше.

Я зупинилася, боячись навіть зітхнути, щоб не зруйнувати цей момент. Такою щасливою вона ніколи не була з Ярославом. Її радість була щирою, безмежною, як небо над ними.

Чи маю я право позбавити її цього щастя? -- подумала я, наближаючись до них. 

— А ось і наша мама повернулася, — весело промовив Дем’ян, обережно ставлячи Есмі на ноги. Донька ще кілька секунд трималася за його шию, ніби боялася випустити щось важливе.

— Мамо, ми тут трохи політали! — захоплено вигукнула вона, її очі світилися радістю, а щоки паленіли від емоцій.

Я підняла брови й усміхнулася:

— Я бачила. Сподобалося?

— Дуже! — Есмі закивала, розмахуючи руками, немов хотіла злетіти знову. — Дякую тобі, дядьку Дем’яне!

— Звертайся, коли захочеш повторити, — з легкою усмішкою відповів він, лагідно пригладжуючи її розкуйовджене волосся.

А потім його погляд зустрівся з моїм. Глибокий, пронизливий, майже насторожений. Я знала — настав момент. Запитання, відповіді, незавершені думки, що зависли між нами, як хмари перед грозою. Від цього погляду по шкірі побігли мурахи, а серце раптом прискорило свій ритм.

— Пити хочеться, — раптом сказала Есмі, облизавши пересохлі губи.

— Біжи до Поліни. Вона дасть тобі соку. І скажи, щоб він був теплим, — Дем’ян легенько торкнувся її плеча, а в його голосі прозвучала така турбота, що я мимоволі затамувала подих.

Цей чоловік... Що коїться в його серці? Я глянула на нього ще раз, а в голові спалахнула одна-єдина думка: невже у нього прокинувся батьківський інстинкт?

Значить настав час йому дізнатися правду. 

-- Як прийшла зустріч з Ярославом? Ви поговори? Ти сказала, що хочеш розлучитися? 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍