Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

Розмова не в'язалася, вони помовчали.

– Ельго... Я хотів із тобою поговорити...

– Про що?

– Про казки.

Вона повернулася до нього і кинула зарозумілий погляд. Волосся в цьому освітленні виблискувало сріблястим відливом, чорних пасом значно побільшало, а очі вже мали ледь помітний синій відблиск у темряві.

–По–твоєму, мені робити більше нічого? – фиркнула вона.

–Я вірив у них все своє життя. А тоді зустрів всіх вас…

–І що? Схоже тобі все, що відбувається на казку? Бачиш добро, світло і мораль? Скільки сторінок до щасливої кінцівки?

–Звісно все не так в житті. Я вже зрозумів це. Проте тобі потрібна віра.–зауважив Найджел.

–Віра у що?

–У що–небудь. У цьому принадність казок. Вони вселяють віру в диво, любов, радість...

Вона перебила Найджела.

–Ось тому я й ненавиджу казки. За їхню брехню, яка отруює душу хибними надіями. Я ненавиджу щасливі закінчення, тому що в них обов'язково хтось стає щасливим за рахунок нещастя іншого. Тому, що так побудований увесь світ, включно з твоїми дурними казками, Найджеле.

Ельга пройшла повз нього, підійшовши до дверей.

–А як же герої?– не вгавав Найджел.– Будь–хто мріє стати ним у будь–якому часі й у будь–якому світі.Та лише декому вдається насправді.

Ельга обернулася і кинула на хлопця глузливий погляд.

–Самозванці... всі пруться на лаву героїв, не зробивши для цього нічого. Але ви всі через одного звете себе захисниками і рятівниками, хоча навіть себе захистити не здатні.

– Не сперечаюся, Ельго. Але ти хіба не захисниця? Ти поранила себе і ледь не загинула, щоб він не міг керувати тобою і вбити нас.

–Я не хотіла, щоб він пробирався в мою голову і навчилася приховувати свої думки. – ігноруючи його слова, відповіла дівчина. – Це складно, він вельми і вельми сильний. Іноді, я боюся, що не зможу опиратися цьому.

– Але ти зможеш! –пожвавився Найджел.– Ти повинна! Твоя сила...

– Сила! – розреготалася вона. – Скільки я вже заплатила за цю силу?! Він убив Ельгорта, моїми руками! Він пробрався в моє тіло і вирвав його серце. Через нього і його підступи, моя сім'я і будинок розбиті. Усе через прокляту силу!

– Тому не можна йому дозволити зламати тебе, Ельго. – не вгамовувався він. – Ти повинна боротися! Ти можеш врятувати нас усіх, якщо ми об'єднаємося!

– Я не герой і аж ніяк не рятівник блукаючих душ. Мені лестить те, що ти такою мене бачиш, Найджеле, але...

–Ельга, я ж знаю, ти не така. Ти не холодна і не жорстока, ти можеш співчувати, допомагати...

Очі Ельги враз стали колючими, як голки.

–Думаєш, ти знаєш мене? Не смій давати мені оцінку. Я не маю друзів, бо всі норовлять влізти в мою душу. 

–Але я знаю.– тихо сказав він.

–Ти? Скільки ми знайомі, Найджеле? Кілька тижнів? Місяць щосили?

–Я просто…я відчуваю, що маю бути поруч з тобою.– зізнався Найджел, затинаючись.–Я не…не можу пояснити тобі. Але тільки з тобою я почуваюсь в безпеці, тільки з тобою я насправді вірю, що все, що ми маємо можна здолати.

Ельга глянула на нього дивним поглядом. Найджел не зміг прочитати в її очах, заповнених сум'яттям ще один доволі дивний знак. Вона ніби про щось згадала, чи впізнала когось у Найджелі, та за мить вона опанувала себе.

–Тим більше, тобі варто набувати самостійності, хлопче. Ти не зможеш бути під моїм захистом до кінця життя. До того ж, Містифікатор слідкує за мною, вам небезпечно триматись мене. Вам треба тікати геть, сховайтесь, перечекайте бурю. Я – зло і колись настане день, коли не зможу контролювати цього, я не хочу, щоб ви були поруч в цей момент.

–Ельго, я благаю тебе, не принось себе в жертву знов. Ми тепер всі пов'язані, ми можемо допомогти.

–Як цікаво змінюється риторика…–розсміялась Ельга.–Щойно я була потрібна вам для захисту,  тепер вже ви мені.

–Я знаю, що самотність, за якою ти ховаєшся, насправді тебе гнітить. І я б не хотів аби ти була сама в такі моменти.

–Ти не знаєш мене!– крикнула дівчина.– Знав тільки він. Ніхто більше. Тепер залишилася тільки я.

Вони помовчали.

–Тепер його сніг кориться мені. Це все, що залишилося мені від брата.

–Ельго, мені дуже шкода, нам всім болить ця втрата, хоч ми і в половину не були так добре знайомі з ним, як ти. Але тобі не варто справлятись з цим на самоті, я знаю тебе, я хочу допомогти.

–Я не зачеплю тебе, бо мені це не потрібно. –терпляче заявила вона. – Але якщо ти скажеш знову, що знаєш мене хоч на третину, присягаюся – пошкодуєш.

–Не хочеш відкриватися, гаразд. Чому не погоджуєшся з тим, що захисниця, теж зрозуміти можу, але навіщо ти вважаєш себе злом?

–Тому, що темрява жила в мені від самого початку. Втративши Ельгорта, я дала їй волю. І вона з кожним днем витісняє залишки світла з моєї душі. Часом це нестерпно.