Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

15

Частина третя
ПАВУЧА НОРА

 

Аліса прокинулася без будильника. Очі сліпило яскраве сонце з вікна, а з двору долинав гамір студентів. Повернувши голову, вона помітила, що в кімнаті більше нікого не було. Дивно, зазвичай Марія вставала пізніше. Поглянула на годинник, стрілка ледве зайшла за дев’яту. Дев’ята.

— От лайно! — буркнула Аліса, скочуючись з ліжка.

Вона повністю проспала ранкове тренування та вже запізнювалася на сніданок. Якщо пропустить — це торба. Підібравши з підлоги навмання кинуті черевики та схопивши форму зі стільця, Аліса поспіхом одягнулася й вибігла з кімнати.

Спускаючись сходами, вона уповільнила ходу, коли почала помічати довкола чуже перешіптування. Незнайомі студенти дивно зиркали на неї, навіть не намагаючись приховати раптову цікавість. «Дівчина з "Легенд"», — один раз їй вдалося розчути. Алісу це не на жарт збентежило, а коли вона вийшла надвір, кількість таких поглядів лише зросла. Люди з різних кафедр озиралися на неї, іноді вказували руками й щось між собою активно обговорювали. Серед них були й викладачі.

Тоді Аліса насторожилася. «А якщо Марія проговорилася про елементала? — боялася вона. — Та ні, найближча подруга не могла так вчинити. Але ж мала бути причина, чому в усіх такі очі, наче вони вперше Дараган побачили».

Не бажаючи довго стовбичити наодинці, Аліса шукала поглядом за столиками своїх друзів, але їх там не було. Тоді вона хутко пішла до оранжереї з надією знайти там Джейн. У ніс одразу вдарив пишний запах свіжості. Їй пощастило, всередині Аліса дійсно побачила свою подругу, а крім неї, Генрі та їхнього батька Джозефа Бакстера, які саме про щось розмовляли.

— О, а ось і вона! — вигукнула Джейн.

Її очі від захвату зробилися ще світлішими.

— Доброго ранку, — трохи невпевнено від спантеличення привіталася Аліса.

Випрямивши зім’яту кофту, вона підійшла до них ближче. Містер Бакстер двома руками стис їй пальці, привітно всміхаючись, і це здивувало її ще більше.

— Алісо, чи не так? Вітаю, це була хороша робота! Ви велика молодчинка, що не злякалися чудовиська.

— Дякую?.. — відповіла вона, звільняючись з рукостискання.

Нарешті в неї з’явилося розуміння, що викликало таку реакцію в людей довкола. Отже, їй справді не наснилося.

— Так, все тату. Тобі пора йти на заняття. Побачимось тут після обіду, — проводжала батька Джейн.

— А й справді запізнююсь. Добре, я побіг.

Коли Містер Бакстер зник з оранжереї, нарешті обізвався Генрі:

— Ну і як живеться сьогоднішній зірці Академії?

— Якій зірці? — кинула Аліса, залізаючи на високий стілець біля стелажу. Холодний, правда, але великого вибору не було. — Що взагалі відбувається? Я вийшла з кімнати, а тут усі витріщаються на мене, ніби я слона з’їла. Це все через Звіра?

— Звісно. А чому ж ще? — сказала Джейн. — Ти єдина студентка за всю історію ГріНМАНС, котра змогла вбити Звіра.

— Еге ж, вкрала мою популярність! — додав хлопець, склавши руки за спиною та опустивши голову.

Згадка про минулий план Нейтера та ця награна образа Генрі викликала в Аліси трохи люті:

— По-перше, з твого боку це була дуже дурна ідея. А по-друге, ти б усе одно його не вбив. Він захищений від більшості чарів і легко вибереться з землі, якщо його закопати.

— Я б його не зарив, а влаштував би землетрус або створив урвище, чи пронизав горою.

— Ти не настільки сильний, — втрутилася Джейн. — Чарівники землі не можуть вбити Звіра, і ти реально здурів, якщо погодився допомагати Нейтеру.

— Не розбивай мої надії!

У цей момент до оранжереї зайшов Робін. Точніше, спершу з-за шумної ширми виглянув його білий чуб, потім гострий ніс і тоді вже завиднілася форма гвардії.

— Он де ти є! — завзято повів він. — Даси коментар для нашої газети про вбивство Звіра? У деталях: відчуття, емоції, враження. Це буде дуже класна стаття для підкріплення ранкової новини.

— Привіт, — відповіла Аліса, недоброзичливо скривившись.

— Так, здоровенькі були. Даси коментар для газети?

Чого вони всі так швидко говорять? Вона ледве встигла роздуплитися після сну, коли її почав мучити голод, а вони не мали жодного жалю. Чому не можна просто дати їй спокій?

— За коментарями йди до свого наставника. Аліса зараз не в гуморі, — відказав Генрі й почав виштовхувати Робіна своїми довгими руками з оранжереї.

— Робіне, а ти Нейтера не бачив? — втрутилася вона.

На мить Генрі припинив його видворяти й сам озирнувся.

— Бачив, звісно, — відказав Робін, витираючи куртку в місці, де до неї доторкалася вимазана в бруд рука землерийки. — Я ж, на відміну від декого, не пропускаю тренування.

Аліса ледь не закотила очі, але стрималася. На сварки часу не було. Їй треба вирішити питання прогулу.

— Де він?

— На складі в підвалі. Спускаєшся по сходах й одразу другі двері ліворуч, — відповів Робін і, не чекаючи, додав: — Ти інтерв’ю даси?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍