Читати книгу - "Володар Перснів. Частина перша.Братство Персня, Джон Рональд Руел Толкін"

class="p1">Брендіцапи сурмили Клич Цапокраю, якого не чули вже сотні років, відколи білі вовки забрели сюди Лютою Зимою, коли Брендівинна замерзла.

ВСТАВАЙТЕ! ВСТАВАЙТЕ!

Віддалік у відповідь теж заграли сурми. Сигнал тривоги піднімав дедалі більше мешканців.

Чорні постаті кинулися навтьоки з тієї оселі. Одна з них, біжучи, впустила на східцях гобітський плащ. На стежині залунав цокіт копит, що перейшов у чвал, а потім обернувся на гул і розтанув у темряві. Усюди довкола Струмкової Улоговини лунали сурми, кричали голоси і тупотіли ноги. Проте Чорні Вершники мчали до Північної Брами, як буревій. Нехай маленький народ сурмить! Саурон поквитається з ним пізніше. А тим часом вони мають інше завдання: тепер їм відомо, що цей дім порожній і що Персня тут немає. Вершники промчали повз вартових при брамі й поспіхом покинули Шир.

Ще на початку ночі Фродо зненацька пробудився з глибокого сну, так ніби його розбудив якийсь звук чи чиясь присутність. Він побачив, що Бурлака сидить напоготові у своєму кріслі: в очах його відсвічувало полум’я вогнища, яке він підтримував, і воно яскраво горіло; та чоловік не подавав ані знаку й не ворушився.

Невдовзі Фродо знову заснув, але його сни знову потривожили шум вітру та прудкий цокіт копит. Вітер, здавалося, звивався довкола будинку і трусив його, а віддалік лунав натужний звук сурми. Він розплющив очі й почув, як голосно кукурікає півень на подвір’ї заїзду. Бурлака розсунув завіси і з брязкотом відчинив віконниці. Перше сіре світло дня разом із холодним повітрям залетіло крізь відчинене вікно до кімнати.

Щойно Бурлака побудив усіх, як одразу ж повів до спалень. Коли вони побачили свої кімнати, то дуже зраділи, що скористалися з його поради: вікна там були повідчинювані, завіси тріпотіли; ліжка було розтрощено, а розпороті й витрушені валики валялися на підлозі; коричневий килимок лежав роздертий на шматки.

Бурлака негайно пішов навідати господаря. Бідолашний пан Кремена виглядав заспаним і наляканим. Він цілу ніч майже не склепив очей (так-бо принаймні стверджував), але не чув ані звуку.

— У мої часи такого ніколи не траплялося! — зойкнув він, здіймаючи руки від жаху. — Гості не можуть спати у своїх постелях, знищено пречудові валики, і взагалі! Куди світ котиться?

— До темних часів, — відказав Бурлака. — Та наразі тебе залишать у спокої, щойно ти позбудешся нас. Ми їдемо негайно. Не турбуйся про сніданок, нам вистачить випити і перехопити чогось навстоячки. Ми зберемося за кілька хвилин.

Пан Кремена квапливо пішов перевірити, чи готові їхні поні, й приготувати їм щось «перехопити». Проте хутко повернувся, наляканий. Поні зникли, наче їх і не було! Уночі хтось відчинив усі двері стайні, й тварини повтікали: не лише поні Мері, а й решта коней і взагалі вся живність з цього закутка.

Фродо ця новина приголомшила. Де вже їм сподіватися досягти Рівендолу пішки, якщо їх переслідують кінні вороги? З таким самим успіхом можна було мріяти дістатися до Місяця. Бурлака якийсь час сидів мовчки і дивився на гобітів, ніби зважуючи їхні силу та мужність.

— Поні не допомогли би нам утекти від вершників, — задумливо сказав він нарешті, мовби вгадав, що мав на думці Фродо. — Пішки ми просуватимемося не надто повільніше, принаймні тими шляхами, якими я хочу вас вести. А сам я збирався йти на своїх двох так чи так. Мене хвилюють їжа та речі. Годі сподіватися на те, щоби здобути їжу бодай десь між Брі та Рівендолом, окрім тієї, яку зможемо взяти зі собою. А взяти її нам доведеться з добрячим запасом, бо ми можемо затриматись або ж нас змусять іти обхідними шляхами, далекими від прямої дороги. Скільки ви готові нести у своїх наплічних мішках?

— Стільки, скільки потрібно, — сказав Піпін, зневірюючись, але намагаючись показати, що він міцніший, аніж виглядає (чи почувається).

— Я можу нести подвійний вантаж, — виклично заявив Сем.

— Чи можна тут чимось зарадити, пане Кремено? — запитав Фродо. — Чи можливо узяти двійко поні в селищі? Чи хоча б одного, щоби віз пакунки? Не думаю, щоби нам їх позичили, та, гадаю, ми спромоглися би купити їх, — додав він невпевнено, розмірковуючи, чи й справді може це собі дозволити.

— Сумніваюся, — печально відповів господар. — Ті два чи три верхові поні, які були у Брі, стояли у стайні на моєму подвір’ї, і їх уже немає. Щодо інших тварин — коней чи поні для мандрів і не тільки, — то їх у Брі дуже мало, і вони не продаються. Та я зроблю все, що зможу. Я споряджу Боба і якнайхутчіше вишлю його на розвідини.

— Так, — неохоче погодився Бурлака, — так і зроби. Боюся, нам не обійтися бодай без одного поні. Проте ми втрачаємо змогу виїхати раненько, вислизнувши звідси непоміченими! Це все одно, що оголосити про наш від’їзд звуком сурми. Без сумніву, саме це вони і планували.

— У цьому є і крихітка приємності, — втрутився Мері, — й навіть більше, сподіваюся: доки ми чекатимемо, можна гарно поснідати, причому сидячи. Нумо, знайдімо Ноба!

Урешті-решт, затрималися вони більш як на три години. Повернувся Боб і доповів, що ніде в околиці ні під чесне слово, ні за гроші поні дістати не можна. Є лише один варіант: Біл Папоротняк готовий продати свого.

— То нещасна, стара, зморена голодом шкапа, — сказав Боб, — але, наскільки я знаю Біла, він спробує продати її втричі дорожче, ніж вона вартує, бо добре тямить, в якому ви зараз становищі.

— Біл Папоротняк? — запитав Фродо. — А може, це пастка? Може, та тварина помчить назад до нього з усіма нашими речами, чи зведе нас на манівці, чи ще щось?

— Можливо, — мовив Бурлака. — Та мені важко повірити, щоби яка-небудь тварина захотіла до нього повернутися, якщо вже їй поталанить утекти. Гадаю, це просто вияв натури пана Папоротняка: він хоче нагріти руки на всій цій справі. Головна небезпека — в тому, що конячка, певно, вже дише на ладан. Але ми, здається, не маємо вибору. Скільки він за неї править?

Біл Папоротняк оцінив свого поні у дванадцять срібних монет, і то справді було щонайменше втричі дорожче, ніж коштували поні в тих краях. Була то кістлява, худа та сумна тварина, проте негайно здихати наміру ще не мала. Пан Кремена сам заплатив за поні й запропонував Мері ще вісімнадцять