Читати книгу - "Слова на вітер, Анні Ксандр, Софія Вітерець"

– Ти божевільний, – видихнула Уляна зовсім близько до мене.

– Я знаю. Ти теж.

Та слідом той самий мацюпусінький кулачок пнув мене у плече, але навіть лагідно. Таке я стерпіти ще міг. 

– Повечеряємо разом?

Уля з підозрою примружила очі, ковзнувши рукою до мого обличчя, щоб відгорнути з нього волосся.

– Тобто… Це ти зараз запросив мене на побачення?

Якось невпевнено знизав плечима.

– Певно що так. Та й тут лише ти. Знаю, часу пройшло небагато… Та й поцілунки вже ніби теж зараховані…

– Добре.

Здивувався.

– Навіть не подумаєш? Не спробуєш заінтригувати й все таке, як ви там любите?

Та Уляна впевнено та з посмішкою замотала головою.

Минулий день був божевільним, але цей ранок компенсував усе. Визнаю, такого повороту я не чекав. Особливо дорогою на острів, та й і впродовж цих днів, але от тепер все прийняло досить неочікувані обриси. Хтозна, може й з цього дійсно щось та й вийде… Загадувати наперед я вже не наважусь, але всяке ж буває, чи не так?