Читати книгу - "Сни Морфея , Tалі Птах"

Під ногами Ореста відкрилось поле битви. Якась химерна потвора, страшна  билась з таким самим гігантом, як і Морфей, біля Орестової арки. Десь недалеко лежав дядечко Алекс, а біля нього стояла і плакала Ліра, затуляючи вуха руками. На одній руці в неї висів якийсь ліхтарик. Орест їх одразу впізнав, від чого волосся стало дибом.

— Я просив його, щоб він просто не заважав нам. Але менший брат впитував життя і почав відчувати те, через що ти сюди прийшов. Він почав жаліти душі і хотів нам завадити. Хіба то чесно? Як ти вважаєш? Він не тільки сам хотів піти, він хотів і нас забрати. Хіба меншим можна так поводитись? Я його покарав. Тепер він буде битись з цим демоном.

Орест тремтів, тіло почало бити лихоманкою.

—- Навіщо? Так не можна, — прошепотів Орест і потім закричав, хапаючись за голову, — Звільніть їх! Врятуйте!

— Ти так просиш, — посміхнувся Морфей, — Допоможемо, брате?

Голос хмикнув. Орест подивився і побачив, що до Аїда йде ще один демон. Аїд голими руками повалив першого ворога на якийсь гігантський кам'яний стіл. Тим часом Алекс відкрив очі. Інженер підскочив, вирвав з Лірених рук амулет і побіг до Аїда. 

— Ні, дядечку Алекс, не треба! — закричав Орест.

Морфей піднявся, заревів і пірнув до низу. 

Аїд нісся з божевільною швидкістю до інженера. Моро, коли відчув, що відстань невелика, кинув у Аїда сяючу цяцьку. 

Морфей завіжав. Орест затулив вуха, але відвернути погляд не міг. 

Тепер там було два демона, вони хотіли наблизитись до Аїда, але той підняв руку з амулетом, який тепер палав яскравіше сонця. Ліра і Алекс Моро зникли, тільки но Аїд доторкнувся до них рукою. Сяйва стало так багато, що Орест мусив затулити очі руками. Голова запаморочилась і пілігрим знову провалився. Але на цей раз не у пітьму і невідомість, а яскраве сяйво, де відчув страшенний біль.

Більше нічого.