Читати книгу - "Випадковий свідок, Мерайя Д Рок"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Сонячнної днини Ерін Фламмер приїхала в головне управління поліції Гранд-Форксу, Північна Дакота, аби забрати свої речі зі свого колишнього робочого місця. Тепер стіл, за яким вона кілька років розкривала кримінальні справи, належав іншому. Стажер Джим Брок отримав свій жено і місце в команді детектива Джексона Малкольма.
Це було справедливо і Ерін щиро раділа за хлопця, котрого сама ж і порекомендувала на своє місце. Колишні ревнощі минулися – її думки були зосереджені на майбутній дитині, що вже скоро мала з’явитися на світ. Поважно і обережно ступаючи вперед, Ерін гордовито несла під серцем дитя, посміхаючись тією особливою посмішкою, що з’являлась на обличчях майбутніх матусь. Вона більше не соромилася цих емоцій. Її життя змінювалося просто зараз, і Ерін, нарешті, прийняла ці зміни.
В управлінн на неї вже чекали. Колін, першим помітивши колегу, зірвався з місця, з видимою насолодою полишивши звіт, який саме писав, і підскочів до Ерін, пропонуючи спертися на лікоть, аби допомогти їй. Ще тиждень тому така підкреслена турбота роздратувала би її, але зараз вона лише посміхнулася Коліну і радо прийняла запропоновану допомогу.
- Я схожа на вайлувате слоненя. – з посмішкою зазначила вона, крокуючи до свого колишнього робочого місця. – Це так кумедно – не бачити власних ніг…
- Ну, ти – наймиліше слоненя в світі, щоб ти знала. – улесливо провуркотів Колін.
- Звіти ти тепер пишеш сам! – відрізала Ерін, але не втрималась, засміялась.
- А от і ні! – награно пихато відповів Колін. – Тепер у мене є власний раб на галерах для паперової роботи. Стажеру треба набити руку з тими звітами, та й об’єкртивно – друкує він швидше.
- Він робить це двома руками, а не як дехто – одним пальцем. – підчепила його Ерін. – Навіть Малкольм використовує мінімум три, а то й п’ять…
- Це прозвучало дуже, дуже багатозначно! – пирхнув Колін. – Ти ж майбутня матуся, тобі не соромно таке казати?
- А тобі не соромно таке думати. – розреготалася знову Ерін і легенько штовхнула друга ліктем в бік. – Тим більше про боса! До речі, а де він?
- З Джиммі в директора, офіційно приймає стажера до себе. Колін знову єхидно посміхнувся. – Хоча, як на мене, він мав би бути у відділі матеріально-технічного забезпечення, приймати на баланс… Ай! – вигукнув він, коли лікоть Ерін знову врізався йому під ребра. – Я на тебе скаргу напишу за напад на колегу!
- Не знущайся над хлопцем, Коліне. – серйозно попросила Ерін. – Ми обидва були стажерами…
- І бос сам нас ганяв. – зітхнув Колін, але потім посміхнувся. – Я не буду, обіцяю. Тим більше, що малий таки молодець, він затримав Клейтона.
- Як він це зробив? – запитала Ерін, всідаючись за вже чужий, а не її власний, стіл. – Я бачила новини, і просто вражена, але поробиць не розповідали…
- Коротше, Джиммі занервував, коли ми приїхали на місце, і ми лишили його в машині. Малкольм бурчав всю дорогу до тої халупи на березі, що його зурочили на стажерів, і він надто старий, аби бути нянькою. Ну, як завжди…
- Так, пам’ятаю. – протягнула Ерін, згадавши своє перше затримання і те, скільки дров вона тоді наламала. – А Джиммі там як опинився, що самотужки взяв Цирульника?
- А це найсмішніше! – Колін єхидно вишкірився. – Він нікуди з машини і не виходив! Сидів собі, страждав – це він мені потім розповів. Вже думав, що його виженуть і прощався з кар’єрою. Ну, як ми всі вміємо себе накрутити… І тут помітив Клейтона, який кущами вийшов просто на наш «Додж». Це падло – Клейтон – був там, в будиночку, з обома братами. Коли запахло смаленим, він тихенько злиняв, лишивши хлопців самих відстрілюватися від наших. І отак кущами вийшов на те місце, де була наша машина.
- Він хотів пішки втікати, чи викрасти авто? Чи що він думав, він розповідав?
Колін присів на краєчок столу і почухав потилицю. Біло помітно, що йому ніяково. Але, помовчавши мить, він пояснив.
- Там був припаркований інший «Додж», той, який вони викрали з нашої стоянки. І ми його не помітили, уявляєш? Спинились метрів за вісіс від замаскованого авто, двічі повз нього пройши і не помітили. Жах! Якби стажер в нього не в’їхав – так би той «Додж» і стояв, аж поки гілки не всохлися, якими його завалили.
- Ну ви даєте! – пирхнула Ерін. – Впритул не роздивитися замасковану машину…
- Ти б чула, як лаявся бос! – Колін лише очі закотив, згадуючи той момент. – Ну, от! Клейтон пішов по авто, а тут поряд стоїть наше, а Джиммі вдає, що його там немає. І коли Клейтон повернувся до купи гілок, щоби їх скинути, наш стажер завів мотор і збив того покидька. А потім вистрибнув на нього, озброєний і небезпечний, і навіть рацію з собою прихопив!
- А я, пригадую, навіть зброю тоді забула в машині. – посміхнулася Еірн, пригадуючи, як сама вчинила схожим чином. – Добре, що той злодюжка був мало того, що під кайфом, так і головою приклався гарненько…
- А Джиммі згадав. – кивнув Колін. – Коли ми прищли, Клейтон був в наручниках і навіть ноги зв’язані його ж власними шнурками. Джиммі постарався, бо той гад все намагався дістати стажера, щоб виписати йому копняка. Ну, от… Хлопець отак зкреативив…
- Молодець! – задоволено кивнула Ерін, а потім, враз спохмурнівши, запитала, обережно добираючи слова – А як Джим Морісон? Він… живий? В новинах сказали, що він…
- В важкому стані, але стабільний. – важко зітхнув Колін. – Я взагалі здивувався, коли ми знайшли його… Чесно – я боявся, що він… Що ті маніяки його вбили…
- Навіщо їм був Джим? – Ерін стиснуснула пальці, відчуваючи, як полегшення від цієї новини поступово огортає її.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Випадковий свідок, Мерайя Д Рок», після закриття браузера.