Читати книгу - "Знак янгола, Надія Містицька"

розділ 17

Камера в коридорі вловила тінь, яку присутні не помітили. Минувши секретаря, що сиділа за столом уважно дивлячись в монітор комп’ютера, вона пройшла до самих дверей, лише зів’явші миттєво квіти, які стояли на столі біля дівчини свідчили про те, що тут хтось є. Дівчина не помітила адже була повністю занурена в роботу. На цей феномен лише охоронець звернув увагу і намагався ірраціонально знайти пояснення тому, що побачив щойно та нажаль не міг. Тому, він вирішив поки залишити це без уваги, продовжуючи сидіти на дивані біля вікна, що розташовувалось напроти столу за яким сиділа секретар.

—Ну, привіт, Євгене, — Дженні увійшла до кабінету.

—Доброго дня. Ми знайомі? — здивовано запитав хлопець.

—Поки ні. І якби була моя воля, ми б ніколи не зустрілися. Мене звуть Дженні, в мене до вас ділова пропозиція, — лукаво посміхнулася дівчина. Вона підійшла до одного з крісел, що стояли біля письмового столу і сіла на нього. Хлопець здивовано спостерігав за нею. Відкинувшись на спинку крісла, він з цікавістю дивився на неї.

—Я вас уважно слухаю, — єхидно посміхався хлопець, склавши руки на грудях.

—Мене змушують вийти заміж за людину, яку я терпіти не можу. Нудить мене від нього, але, на жаль, — з огидою мовила дівчина розводячи руки в сторони.

—Співчуваю, але, а я то тут до чого? — насупив чоло хлопець.

—Наскільки мені відомо, у вас є проблеми з мафією. Я можу їх вирішити дуже швидко за однієї умови, — перейшла одразу до справи, Дженні.

—Чому ви так думаєте? – здивувався Євген.

—Я не думаю, а знаю.

—Ви гадаєте, я повірю в це? — Євген відкрито насміхався з дівчини, яка вважала, що все знає про нього.

—А чи зможете ви повірити в те, що я знаю вашу таємницю і знаю причину при якій вам довелося звернутись до одного з них?

—Яка ще таємниця? Ви з поліції?

—На ваше щастя ні. В мене є вигідна для нас обох угода.

—В мене немає ніяких таємниць. Як і проблем з мафією. Якщо ви хочете мене шантажувати не маючи при цьому вагомих доказів – вихід ви знаєте де.

—Тобто те, що ви зробили два роки тому і те, що ви відмовились виконувати вказівки Олега, наслідки якого привели вашу компанію до банкротства, — почала говорити Дженні, піднявши вказівний палець догори, неначе щось згадуючи. – На межі банкротства. Дуже скоро, якщо ви не почнете діяти, ваша компанія відійде у власність Олега. По очах бачу, ви знаєте про кого я говорю.

Від її посмішки, Євгену стало лячно. Ніхто не знав, про те, що сталось два роки тому, а про те, чому компанія несе постійні збитки й втрачає клієнтів й поготів. Всі матеріали для будівництва компанія обирає найякісніші і дбає про безпеку експлуатації об’єкту. Але останнім часом на будівництві почалися незрозумілі проблеми. Іноді, під час закладання фундаменту, він або починає тріскатись, або починає руйнуватися, коли побудували перший поверх. Це все свідчило про те, що матеріали не такі якісні які були раніше. Або хтось почав недотримуватись умов заливання фундаменту, недотримання технологій замішування бетону.

Дженні сиділа й задоволено спостерігала за Євгеном, який від однієї згадки про ту ніч, що стала його відправною точкою в саму прірву, зблід.

—Не знаю, хто вам сказав таку дурницю, — чоловік намагався зберігати байдужість, та в нього це погано виходило.

—Мені не потрібно нічого говорити, я й так знаю що тоді відбулося, бо сама була там, — на мить Євгену здалося, що він поглянув в очі самій Смерті, що аж піджилки затряслись.

—Хочете грошей? Назвіть суму і йдіть геть! Досить вже цього цирку! — Євген від обурення аж почервонів. Дженні засміялась.

—Не потрібні мені ваші гроші. Навпаки, я можу з вами поділитись, якщо потрібно, — від сміху її плечі затряслись. А в чоловіка серце ледь з грудей не вистрибнуло через шалений ритм серцебиття.

—Хто ви взагалі? Чого хочете від мене? — страх, що відчував чоловік,  як отрута розповзався по його тілу, паралізуючи всі думки.

—Повірте, вам краще не знати, хто я. Я лише хочу попередити вас, про те, що та людина, до якої ви звернулись по допомогу і яка врешті погодилась допомогти вам — збрехала. Він не знищив докази вашої причетності до того, що сталося в ту ніч. Вони зараз знаходяться в добре захищеному місці.

—Там крім мене, Олега та двох його підлеглих нікого не було. Звідки у вас ця інформація? — ледь чутно запитав чоловік.

—Живі мене не можуть бачити, якщо я цього не захочу.

—Не хочу навіть думати ким ви можете бути. Від самої вашої присутності мені стає лячно.

—Ой, вибачте, це відбувається не залежно від мене. Не буду нічого вам пояснювати, бо вас може ще й інфаркт схопити, а ви мені ще потрібні. Бажано живим.

—Для чого? Яка у вас вигода?

—Як я вже сказала, я повинна вийти заміж. Тому пропоную вам цілком вигідну пропозицію: ми укладемо з вами шлюб, а я знищу всі докази вашої причетності. Та й саму жертву ніхто не знайде. То як?

—Дуже заманлива пропозиція, — він задумливо потер рукою підборіддя.

—Не хвилюйтесь, шлюб буде фіктивним. Жити разом ми не будемо, немає потреби в цьому.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍