Читати книгу - "Пригоди бравого вояки Швейка"

— То й спи, п’янюго, — і накрив його шинеллю. Потім і сам вліз під неї. Так їх притулених один до одного вранці й знайшли.

Біля дев’ятої години, коли розшуки майора дійшли кульмінаційного пункту, Швейк зліз з нар і визнав за необхідне збудити майора. Він кілька разів дуже енергійно струсонув його, потім стягнув з нього російську шинель; нарешті майор сів на матраці і, тупо дивлячись на Швейка, чекав від нього розгадки, що, власне, з ним трапилося.

— Мельдую послушно, пане майоре, — сказав Швейк, — сюди вже кілька разів навідувались з вартівні, чи ви ще живий. Тому я й дозволив собі вас збудити, бо не знаю, як довго ви звикли спати, щоб ви, бува, часом не проспали. В броварні в Угржінєві працював один бондар. Той завжди спав тільки до шостої години ранку, але коли перетягав бодай хоч чверть на сьому, то вже потім спав до самого полудня, і це він практикував доти, аж поки його не викинули з роботи. Тоді він зі злості образив церкву і одного з членів нашої цісарської фамілії.

— Ти дурнувата? — спитав майор не без деякого розпачу, бо голова в нього після вчорашнього була, як розбитий горщик. Майор не розумів, чому власне він тут сидить, чому сюди заходили з вартівні і чому цей тип, що виструнчився перед ним, плете такі дурниці, що аж в ніякі ворота не лізуть. Все це йому здавалось страшенно дивним. Майор неясно пригадував, що вже раз вночі був тут, але чому?

— Я вже тут вночі бути? — спитав він не дуже впевнено.

— Прошу пана майора, — відповів Швейк, — якщо я добре зрозумів пана майора, то, мельдую послушно, пан майор прийшов мене допитати.

І тут в голові у майора прояснилося. Він глянув поперед себе, потім навколо себе, неначе чогось шукав.

— А ви не звольте турбуватися, пане майоре, — сказав Швейк, — ви прокинулися зовсім так, як прийшли. Ви прийшли сюди без шинелі і без шаблі, але в кашкеті. Кашкет ось там, я мусив його взяти у вас з рук, бо ви хотіли покласти його під голову. Парадний офіцерський кашкет — це щось подібне до циліндра, спати на циліндрі вмів лише пан Кардераз з Лоденіци. Той простягався на лавці у шинку і клав собі циліндр під голову. Він, щоб ви знали, співав на похоронах і на кожному похороні з’являвся у циліндрі. Покладе, бувало, циліндр під голову і наказує собі: не зім’яти його. Отак цілу ніч ніби висів над ним незначною частиною своєї ваги, так що це зовсім циліндрові не шкодило, ба, навіть помагало, бо коли він перекидався з боку на бік, то своїм волоссям чистив його, як щіткою. І так його поступово виґлянцував, що циліндр аж вилискував.

Майор, який вже усвідомив собі, що й до чого, не переставав тупо дивитися на Швейка і тільки повторював:

— Ти розум загубити, правда? Я тут бути, я іти звідси. — Встав, підійшов до дверей, постукав.

Поки прийшли відчинити, майор сказав Швейкові:

— Якщо телеграма не прийти, якщо ти — це ти, тоді ти висіти.

— Щиро дякую, — сказав Швейк. — Я знаю, пане майоре, ви дуже про мене турбуєтесь, але якщо ви, можливо, пане майоре, тут якусь вош підчепили на цьому матраці, то будьте певні, коли вона маленька і має почервонілий задок — це самчик, і якщо він тільки один і ви не знайдете таку довгу сіру з червоними смугами на животику, тоді ваше щастя, бо інакше це була б пара, а вони, ці потвори, дуже швидко плодяться, гірше, ніж крілики.

— Lassen Sie das![172] — пригнічено сказав майор Швейкові, коли відчинили двері.

У вартівні майор вже не робив жодних сцен. Він дуже стримано наказав послати за візником і під деренчання таратайки по паскудному перемиському брукові весь час думав, що арештований — ідіот першого класу, але очевидно все ж таки невинна тварюка, а щодо нього, майора, то йому не залишається нічого іншого, або застрелитися тільки-но приїде додому, або послати до генерала по шинель і шаблю, поїхати викупатися до міської лазні, а потім зайти до винарні у Фолльгрубера, як слід під’їсти і замовити по телефону на вечір квиток на виставу в міському театрі.

Поки доїхав до своєї квартири, вирішив зробити те друге.

На квартирі його чекала маленька несподіванка. Прийшов якраз вчасно…

У коридорі його помешкання стояв генерал Фінк. Він тримав за комір майорового денщика і, смикаючи його на всі боки, верещав:

— Де ти подів свого майора, худобо? Говори, тварюко!

Однак тварюка не відповідала, бо генерал стиснув її за горло і вона лише мовчки синіла.

Майор, спостерігаючи цю сцену, помітив, що нещасний денщик міцно тримає під пахвою його шинель і шаблю, які він, очевидно, приніс із генеральського передпокою.

Ця сцена розвеселила майора. Він зупинився в напіввідчинених дверях, милуючись муками свого вірного слуги, який вже давно сидів йому в печінках, бо завжди обкрадав свого пана.

Генерал на хвильку відпустив посинілого денщика, щоб витягнути з кишені телеграму, якою потім почав тріпати його по пиці і по губах, вигукуючи:

— Де ти подів свого майора, тварюко? Де твій майор-аудитор? Худобо, я можу вручити йому службову телеграму?

— Я тут, — з порога відізвався майор Дервота, якому комбінація слів «майор-аудитор» і «телеграма» знову нагадала про певні обов’язки.

— А-а-а! — вигукнув генерал Фінк. — Ти повернувся? — В його тоні було стільки злості, що майор нічого не відповів і нерішуче зупинився.

Генерал запропонував йому піти до кімнати. Коли вони сіли, генерал кинув на стіл обшарпану від ляпасів по денщиковій пиці телеграму і сказав трагічним голосом:

— Читай, це твоя робота.

Поки майор читав телеграму, генерал бігав по кімнаті, перекидав крісла і табуретки і вигукував:

— А все ж таки я його повішу!

Телеграма була такого змісту: «Піхотинець Йозеф Швейк, ординарець 11 маршової роти зник 16 цього місяця по дорозі Хирів — Фельштин при виконанні обов’язків квартирмейстера. Негайно відрядити піхотинця Швейка до Вояличів у штаб бригади».

Майор висунув шухляду, взяв звідти карту і замислився: Фельштин знаходиться за 40 кілометрів на південний схід від Перемишля. Отже, було великою загадкою, де піхотинець Швейк дістав російську уніформу в місцях більш як на 150 кілометрів віддалених від фронту. Адже окопи тягнуться по лінії Сокаль — Тур’я — Кізлів.

Коли майор сказав про це генералові і показав йому на карті місце, де згідно з телеграмою кілька днів тому зник Швейк, генерал заревів, як бугай, бо відчув, що всі його надії на польовий суд розвіялися,