Читати книгу - "Віолета, Ісабель Альєнде"

194
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 73 74 75 ... 86
Перейти на сторінку:
за допомогою шматочків різних тканин, нашитих на основу з мішковини, де були представлені життєві злигодні, тюрми, черги перед казармами та благодійні їдальні. Гаральдові вони здалися надзвичайними, і він почав відправляти їх в Європу, де вони добре продавалися і навіть виставлялися в галереях і музеях як мистецтво опору. Оскільки всі гроші йшли вишивальницям, розійшовся поголос і невдовзі по всій країні сотні жінок розшивали полотно. Скільки б гобеленів не конфіскувала влада, їх з’являлося ще більше; тоді уряд створив програму підтримки оптимістичних полотен, де діти водили би хороводи і селянки тримали в руках в’язки квітів. Їх ніхто не хотів.

Того вечора, говорячи з Гаральдом про цю групу жінок та інші, я розповіла йому, що вони дали мені новий сенс життя, але я відчуваю, що мій внесок є краплею води в пустелі потреб.

— Треба ще стільки зробити, Гаральде!

— Ти робиш достатньо, Віолето. Ти не можеш вирішити проблеми всіх, хто до тебе звертається.

— Як можна захистити жінок? Якось дванадцятирічна дівчинка сказала мені, що кінцевою метою є скинення патріархату.

— Гаразд, але на разі це дещо амбіційний проект. Спочатку тут треба скинути диктатуру.

— Я мушу створити фундацію для фінансування програм, а не окремих людей. Треба змінити закони.

Я упевнилася, що матиму достатньо, щоб пристойно жити і забезпечити свого внука, а решту вклала у Фундацію Ньєвес. Коли я покину цей світ, це буде єдине, що по мені лишиться, бо добре інвестована пожертва дасть дивіденди і працюватиме ще довгий час. Цим займається Майлен Кусанович, хоча то мала би бути твоя відповідальність, Каміло. Ти міг би зробити багато добра з моїми грішми, але тобі бракує таланту керувати фундацією, ти розтелепа. Твоєю теорією є те, що Бог поможе, але Бог нічим не помагає в питанні грошей. Вибрати бідність, як зробив ти, є дуже похвальним, але якщо ти хочеш допомагати іншим, краще трохи стрепенутися. Не буду забігати наперед, бо заплутаюся. У цій частині моєї розповіді Майлен ще в підлітковому віці, в наше життя вона ввійде лише через кілька років, вона ще шмаркачка, на три роки молодша за тебе, але значно розумніша і зріліша.

Ти вчився в закритій школі Сан-Ігнасіо, де ченці мали оберігати тебе від тебе самого. Як тобі вдавалося щоразу втекти так, щоб тебе на цьому не піймали? Ти змалку випробовував моє терпіння своїми пустощами — під захистом Етельвіни, яка завжди тебе покривала. Я віддала тебе в закриту школу, бо не могла тебе контролювати, а не тому що хотіла збути тебе з рук, як ти мені докоряв. Схоже, ти забув ті каверзи, які вчиняв. Останньою крап­лею, яка переповнила чашу, був той випадок, коли ти з приятелем проник у дім, в якому, як ви думали, ніхто не живе, аби його пограбувати. На зустріч вам вийшла жінка з рушницею в руках і заледве не рознесла вам пострілом голови. Що ти хотів, щоб я зробила? Відправила тебе у школу-інтернат, ясна річ. Тілесних покарань уже не застосовували; а шкода, бо тобі пішло б на користь, якби тебе відшмагали по дупі.

Повернімося до Гаральда Фіске. Хто міг уявити, що цей скандинав стане моїм чоловіком. Я часто кажу, що він мій єдиний законний чоловік, бо забуваю, що в молодості була одружена з Фабіаном Шмідтом-Енґлером. Той ветеринар не лишив в моїй душі сліду, я навіть не пам’ятаю, як спала з ним колись, ти ж знаєш, якою вибірковою є пам’ять. Колись я вела лік своїм коротким і таємним романам, записувала імена, дати, обставини і ставила кожному оцінку за десятибальною шкалою за старання, але покинула це робити, бо то був жалюгідний список, який займав в моєму записнику лише дві сторінки.

Ми вже довгенько зустрічалися з Гаральдом кілька разів на тиждень, разом їздили на південь і розважалися на вуличних маніфестаціях, коли Етельвіна почала вбивати мені в голову ідею, що він у мене закоханий.

— Послухай, як тобі таке могло прийти до голови, він значно молодший за мене. Він ніколи ні на що таке мені не натякав.

— Він просто сором’язливий.

— Він не сором’язливий, Етельвіно, він норвежець. В його країні ніхто не переживає вибухів пристрасті, як у твоїх телесеріалах.

— А чому ви його не спитаєте, сеньйоро? Так у нас не буде сумніву і все стане ясно.

— А тобі що до того, Етельвіно?

— Я також живу в цьому домі, еге ж? Я маю право знати, які у вас плани.

— У мене немає планів.

— Але вони можуть бути у сеньйора Гаральда...

Цей сумнів засів мені в голові, тож я почала уважно спостерігати за Гаральдом, шукаючи якихось викривальних ознак. Хто шукає, той знаходить. Мені здавалося, що він використовує будь-який претекст, аби мене торкнутися, що дивиться на мене зі щенячим виразом обличчя, і врешті-­решт терпець мені урвався. Коли невдовзі по тому ми сиділи в одній з тих пляжних забігайлівок, про які я вже згадувала, при печеному морському окуні й пляшці білого вина, мені вже було несила зносити непевність.

— Скажи мені, Гаральде, які у тебе щодо мене наміри?

— А що? — спитав він спантеличено.

— Бо мені шістдесят шість років і я думаю про свою старість. Крім того, Етельвіні хочеться це знати.

— Скажи їй, що я сподіваюсь, що ти попросиш моєї руки, — відказав він, підморгнувши.

— Гаральде Фіске, чи бажаєш ти узяти в жони Віолету Вальє? — запропонувала я йому.

— Це залежить. Чи обіцяє ця жінка поважати, слухатись мене і дбати про мене до кінця моїх днів?

— Гаразд, вона принаймні обіцяє про тебе дбати.

Ми підняли келихи за нас і за Етельвіну, щасливі через те, що майбутнє відкривалось перед нами віялом можливостей. В машині, коли ми верталися назад, він узяв мене за руку і всю дорогу наспівував, тоді як я зі страхом уявляла собі мить, коли мені доведеться перед ним роздягнутися. Я зроду не ходила в спортзал, м’язи в мене на руках обвисли, виросло пузо, а груди опустилися до колін. Утім, та мить настала не так скоро, як я припускала, бо вдома на мене чекала погана звістка.

Ми застали директора школи, який втішав Етельвіну, яка схлипувала через те, що арештували світло її очей. Це не вперше директор сповіщав про твої каверзи; раніше він пригрозив мені, що вижене тебе зі школи, коли ти наклав купу на черепаху, що була шкільним талісманом, або коли, наче

1 ... 73 74 75 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Віолета, Ісабель Альєнде», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Віолета, Ісабель Альєнде"