Читати книгу - "Підкорись мені, дівчинко, Ванда Кей"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Та видно ж, що ви один на одного дуже нерівно дихаєте і нікого навколо не помічаєте.
- Ну не знаю... - я гублюся під його пильним поглядом.
- Тобто, тобі він не подобається?
- Ні, - виривається в мене. Я абсолютно не готова до відвертих зізнань про справжні почуття до Фелікса.
А сама замислююся. Здається, знову я наступаю на ті самі граблі. То була розмова з Денисом, тепер із Никифором. Я навіть озираюся навколо, чи немає поблизу Фелікса, який міг би підслухати нашу розмову. Тема та сама - знову про Фелікса. І я на межі зробити повторну помилку, бути втягнутою в обговорення Фелікса. До того ж, проблема в тому, що в мене тепер немає однозначної відповіді на його запитання. Виявляється сказати "ні" найпростіше. І я йду шляхом найменшого опору.
- Правда? Ну раз ви не пара і не разом, можливо, ми з тобою замутимо? Я хлопець видний і не зайнятий. Ти мені подобаєшся і ...
- Що? - виривається з моїх вуст, перш ніж я встигаю збагнути. У моєму голосі стільки обурення, і Никифор їх уловлює, хитро поглядаючи на мене.
- А що? Лариска вгамується, перестане до тебе довбатися. Така собі багатоходовочка. А? Ти не проти? Я хлопець хоч куди. Щоправда, є одна заковика - Фелікс, він...
- Ну, Нікіфор, я не думаю про це, абсолютно, - у голові ще не зародилася відповідь, гідна пропозиції Никифора. А він допитливо дивиться на мене, чекаючи реакції. Мені складно уявити поруч із собою когось іншого, крім Фелікса. А до Лариси мені діла ніякого немає. А Никифор близький друг Фелікса.
А якщо Фелікс і справді зустрічатиметься з Ларисою? А як же я і... Фелікс?
- Та не дивись так на мене, - усміхається Никифор - Я пожартував! Не в моєму ти смаку, вибач уже. Фелікс - мій друг і тільки на тебе й дивиться. Як ти сама не помічаєш...
- Хіба дивиться? - я зітхаю з полегшенням, відчуваючи як усередині все радіє.
Та ну, не може бути, щоб Фелікс... закохався в мене.
Просто не може бути. Ніяк. Ніколи.
- Та він скоро сверне собі шию, дивиться тільки в бік тебе! - заявляє Никифор.
Я ніяковію, опускаючи вії, щоб приховати радість в очах. Тільки от, чим би прикрити обличчя? Або відвернутися ненароком, щоб приховати прилив крові до обличчя, бо відчуваю, як стаю пурпуровою до коренів волосся.
Невже всі вже все знають?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Підкорись мені, дівчинко, Ванда Кей», після закриття браузера.