Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Заклиначка стихій, Поліна Ташань

Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

98
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 73 74 75 ... 137
Перейти на сторінку:

— Я його не крала, дякую. — Вийшовши за Нейтером з підвалу у двір, вона продовжила: — Це просто сімейна реліквія.

— Сімейна реліквія?

Аліса закотила очі.

— Цей перстень висів у мене на шиї, коли мене знайшли недоопікуни. Цього досить, щоб задовольнити твою цікавість?

Нейтер стенув плечима, ідучи далі до головного корпусу.

— Він гарний. Здається, твої батьки були не бідні. Але чому не носиш його на руці? Розмір завеликий чи боїшся, що вкрадуть?

— Я нічого не боюся. Просто не хочу, щоб інші бачили. Це особисте. Взагалі, я рідко ношу підвіску з собою.

Більше він її не розпитував. Хутко проскочивши між натовпом у коридорі, вони піднялися на третій поверх і дійшли до кабінету директорки. Нейтер взявся за ручку дверей і, відчинивши, чемним жестом пропустив її йти попереду. Аліса, широко розплющивши очі, похитала головою й поглядом вказала йти йому. Він злегка всміхнувся й прошепотів:

— Нічого не боїшся?

Вона не відповіла, лише обличчя нахмурилося, але він більше не чекав і зазирнув всередину.

— Місіс Дараган, ми прийшли, як ви й просили.

— Так, заходьте.

Аліса невпевнено зайшла слідом за ним. Директорка тим часом стояла біля столу зі складеними за спиною руками й милувалася своєю улюбленою рослиною, яка від останнього візиту Аліси анітрохи не змінилася, як і загалом усе в кабінеті. На диванчику біля дверей сидів хлопчина-лакей. Він склав руки на колінах і, згорбившись, з цікавістю зиркав то на неї, то на Нейтера. Дивний, одначе, працівник.

— Що ж, мої ви шукачі пригод на м’яке місце, — повела директорка, повернувшись до свого крісла.

Коли її непроникні очі зупинилися на Алісі, страх пробігся її шкірою, мов колонія сурикатів. Вона згадала те відчуття, коли їй самій доводилося відповідати в цьому кабінеті після провального іспиту. Тоді розмова здавалася каторгою, але зараз Аліса не одна. Зараз поруч був Нейтер, і, хоч вона на нього не покладалася, це все ще надавало впевненості.

— Сьогодні мене вночі розбудили, щоб повідомити дуже цікаву новину: двоє студентів з кафедри гвардійців самотужки, без мого попередження і дозволу вбили дуже небезпечного Звіра. Дорогою туди я двічі ледь не вступила в капкани, а на місці побачила холодне тіло чудовиська з прохромленою головою, але вбитого безсумнівно не мечем. Тож поясніть мені на милість, що там відбулося?

Перш ніж Аліса встигла опрацювати запитання, Нейтер зробив крок вперед.

— Місіс Дараган, це цілком моя провина, вибачте. Я самовільно створив для Звіра пастку. Чарівник слугував приманкою. Аліса зголосилася допомогти й, коли чудовисько потрапило в капкан, вона його вбила. Діра в голові — це моя примха. Для гарантії.

— Саме так. — Аліса кивнула, приємно дивуючись, що він її прикрив, хоча вона й не просила.

Мабуть, частіше треба рятувати його друзів від смерті. Якщо пощастить, може, він припинить з неї знущатися й вони потоваришують чи навіть… Ні, щось її думки понесло.

— З чарівниками водитися не рекомендую, — раптом ззаду до Нейтера обізвався Чарлі.

— Тебе ніхто не запитував. Сиди мовчки! — буркнула директорка й повернула очі до неї. — А яким саме чином ти його вбила?

— Магією води, — бовкнула Аліса, а потім подумала: «Як тупо це прозвучало! Магією води… А що, могла іншою? Могла, але ж ви про це знати не повинні! Взагалі не палюся, молодець». Тоді вона пояснила: — Зупинила кровообіг у його мізках — і він помер.

— Гм. — Дараган на хвильку замовкла. Хоч би повірила. — А як ти обійшла захист на шкірі Звіра?

— Не знаю. Я на його роги дивилася, — сказала Аліса, відіграючи дурненьку. Виходило в неї не найкраще, але повірити цілком реально.

— Дивилася, — повторила директорка, вдумливо розглядаючи свою рослину. — А це точно ніяк не пов’язано з випадком на іспиті?

— Ні, Місіс Дараган.

Вона говорила впевнено, і директорка кивнула зі схваленням.

— Добре. — На її обличчі з’явилася усмішка. Вона була ледь помітна, але щира, а не як ті лестощі в день вступу. — Тоді можу тебе привітати: ти дійсно сильна чарівниця! Нашому королівству, включно з Академією, потрібні такі маги. Не хочеш повернутися на кафедру водників? Не бачу сенсу гаяти талант у гвардії.

Спершу вона не повірила своїм вухам. Ця жінка справді це запропонувала? Аліса не марить?

— А як же проблеми з моїми документами?

— До випуску ми їх вирішимо, — запевнила Дараган. — За гроші можна владнати майже будь-що, а ГріНМАНС не бідує. Тим паче, за це питання взявся Джон.

Джон Хілорі, який врятував її від вильоту минулого разу. Цей чоловік був до неї добрий, хоч і не отримував за це ніякої вигоди. Чи правильно відрікатися від його допомоги заради повернення на кафедру, з якої її можуть відрахувати й вдруге, якщо щось піде не так. Але ж це факультет чарівників, у рази кращий за гвардію, і саме там Аліса прагнула навчатися. Ох і нелегкий вибір на неї впав: зрада заради ризикованої ставки чи залишити все як є і відмовитися від мрії. Хтось, може, задумався б, але не Аліса.

1 ... 73 74 75 ... 137
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заклиначка стихій, Поліна Ташань», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"