Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

— Тоді я згодна. — Вона кивнула.

Усмішка на обличчі директорки поширшала. Вона нею пишалася, і це відчувалося так приємно, що аж серце нагрівалося.

— Чудово. Зараз тебе переоформимо. Нейте, ти вільний.

Аліса глянула на нього, і її запал раптом згас. Він стояв ніякий. Ні радий за неї, ні злий. Німе обличчя, а за очима жодної думки. Кивнувши до Дараган, парубок направився до виходу, не зронивши на прощання жодного слова чи подиху. Аліса могла лише провести його поглядом, перш ніж від столу долинув шурхіт паперу, і вона повернулася назад. Підписування документів тривало недовго — відтепер вона знову заклиначка води.

***

У коридорі Нейтера не було, тож Аліса, не затримуючись, пішла до їдальні. Інші вже давно поснідали, а на самоті час минав дратівливо повільно. Поки вона сиділа, намагаючись залити в шлунок нещасний суп, до неї декілька разів підходили незнайомі студенти з купою запитань щодо Звіра. Часто це були люди зі старших курсів, так що вона не завжди навіть розуміла їхні запитання. Спочатку Аліса терпіла, але за кілька хвилин їй хотілося, щоб вона не вбивала того чудовиська, а натомість воно розірвало її. Коли ж до неї після двох великих груп старшокурсників підійшов Робін зі своєю газетою, терпець увірвався, і вона послала його до дідька, водночас б’ючи тацею.

— Відчепіться від мене! Я не знаю, чи можна Звіра підкинути повітрям, приспати тим порошком з назвою, що я й не вимовлю, чи здолати отруйними стрілами. Я не знаю!

— Так скажи, що знаєш, а я запишу, — сказав Робін, зі стиснутими плечима, поволі відводячи ручкою тацю вбік від себе.

— Я знаю, що я втомилася, і мені до сраки твої інтерв’ю. Здри-сни звід-си!

Пролунали ще два удари, але він, відступивши два кроки назад, лишився стояти.

— Я можу заплатити, — пробелькотів Робін, боязко зиркаючи їй в очі з-під свого білявого чуба.

Ох і дарма він це сказав. Аліса, стиснувши зуби, повернула тацю на стіл і згорнула пальці в кулаки, коли раптом її ззаду за плечі міцно обійняла рука, натискаючи на шию до себе.

— Заспокойся, рекрутко, — з усмішкою промовила Марія. — Ти чого на бідолашного озвірилася?

— Зараз озвірюся на тебе. — Вона скинула її руку. — Хто мій будильник вимкнув? Га? Я через тебе тренування пропустила.

— Я нічого не вимикала, — сказала вона спокійно, піднявши руки долонями вперед. — Запитай у Люсі, чи я не брешу.

Люсі, котра стояла поруч з нею зі складеними в кишені пальта руками, на вигляд не мала жодного бажання влізати в сутичку. Загалом, як завжди.

— Гаразд, я заспокоїлася. — Аліса повернулася до столу й заходилася збирати посуд з недоїденим холодним сніданком на тацю, на якій діагоналлю вималювалася нова тріщина. — Робіне, геть.

До того моменту він уже втік. За мить Марія на всяк випадок забрала в неї з рук тацю, і вони втрьох попленталися до виходу.

— Що сказала Місіс Дараган? — зронила Люсі, коли вони вже доходили до вестибюлю.

— Мені дозволили повернутися на водників. А як ти зрозуміла, що я там була? Це теж здатність ключників?

— Та ні. — Вона похитала головою з ледь помітною усмішкою на мирному обличчі. — Просто запах її кабінету. Там трохи смердить рідиною, якою вона бризкає рослину.

Аліса, поки там була, ніякого запаху не відчула. Дивно, може, через парфуми Марії в неї ослаб нюх?

— Що-о-о? — протягнула Марія, злегка нахилившись вперед, щоб поглянути їй в обличчя. І їй було байдуже на людей довкола.

Аліса зупинилася у вестибюлі, всміхнулася й повторила:

— Мені дозволили повернутися на водників.

Давно вже вона не бачила Марію такою радісною, якою вона зробилася після цієї звістки. Від її емоцій навіть Люсі всміхнулася.

— Нарешті ти звільнилася від каторжної праці гвардійців. — Вона цокала черевиками по плитці, топчучись на місці. — І ми тепер зможемо обговорювати дурного нового лаборанта разом. Ти й не уявляєш, як багато пропустила, марнуючи час серед бездарних.

— Чому ж «марнуючи»? У бездарних я теж чогось навчилася.

— О, я бачила! — Вона засміялася. — Ну дуже корисні навички!

Аліса й сама здивувалася, що почала захищати кафедру. Навчання там змушувало її страждати, більшість одногрупників — зарозумілі бовдури, наставник катував її без причини, але образи гвардійців її все одно обурювали.

— Особливо як ти ледь не підстрелила Нейтера на тренуванні з луком, — раптом нагадала Марія. — Підказка: якщо хочеш влучити в мішень, треба дивитися на неї, а не на наставника заглядатися.

— Я на нього не заглядалася.

— Умгу, звісно. — Вона всміхнулася. — Можеш і далі пригнічувати свої почуття. Ти робиш це краще, ніж стримуєш гнів. Це не мої слова, до речі, а Люсі.

Аліса зиркнула на мовчазну подругу, а вона, лукавиця, вже відвернулася до сходів.

— Припиніть мені вказувати, що я маю відчувати, — повела Аліса так, щоб ніхто, крім них, не почув. — Мої стосунки з Нейтером — це мої справи.