Читати книгу - "ВІртуозна Гра, Оскар Бласт"

Розділ 40. Зрадник

Розділ 40. Зрадник

Платон якраз у цей момент приречено дивився на те, як Емілі хоче переступити поріг сфери переносу в реал. Він дуже хвилювався за дівчину, бо знав, що отямиться вона у ящику-капсулі і чекатимуть її там не захоплені її перемогою вболівальники «Віртуозної Гри», а Серж Гармаш та Грей, котрі не дозволять їй вийти з їхнього офісу живою. 

І саме в цю мить це й сталося. Всі, хто був присутній у залі центральної вежі, завмерли. Неначе статуї, заціпеніли у неприродних позах. Інстант якраз хотів теж щось сказати і так і сидів з відкритим ротом. Його очі, тьмяні, погаслі, вказували на те, що він знаходиться не в грі. Такі ж погляди мали й інші гравці. Крапс скулився біля високого й масивного Машини і був схожим на дитину поряд із гігантським роботом. Сам же Сонячна Машина й досі тримав його за карк, дивився на Ембері. Вона закам’яніла вже з трохи піднятою ногою, хотіла переступити поріг і не встигла. Фред стояв осторонь із незадоволеним виразом обличчя. Платон зрозумів, що лише він зберігає рухливість та усвідомлює все, що тут відбувається. 

А відбувалися неприємні речі. На колі спавну в сфері переходу з’явився чоловік. Він зійшов із підвищення, й одразу ж за ним заспавнилися двоє чоловіків, високих, міцно збитих, у камуфляжному одязі. Охоронці. Котрих хлопець пам’ятав ще з того часу, як схопили їх з пані Гросою.  

Серж Гармаш (а це був він) пройшов до виходу зі сфери, оминув Емілі і зайшов до залу, де перебували всі учасники «Віртуозної Гри». 

Він обвів усіх поглядом. Платон зробив вигляд, що його очі заплющені, намагався не ворушитися, щоб не видати те, що на нього не подіяв вплив Гармаша. Адже він, напевно, зупинив аватари гравців за допомогою програми. Всі вони, мабуть, отямилися у своїх тілах в ящиках-капсулах. Що з ними зараз, Платонові залишалося лише гадати. 

Він із роздратуванням усвідомлював, що нічим не може зарадити в такій ситуації. Адже навіть руки має зв’язані. Те, що Гармаш тут, у грі, з’явився на своїх двох, свідчило, що він зараз, як і його двоє охоронців, знаходяться у вірті, а тіла лишилися, напевно, в офісі. Цікаво, а де Грей? Напевно, все контролює за комп’ютером? Та й за ящиками приглядати потрібно. 

- Всіх винесіть у ліву башту, подивіться, щоб біля кожного лежала зброя. У Сонячної Машини відкрутіть сокиру і десь заховайте. А то знищить забагато уакарі. Треба, щоб всі загинули швидко! Дамо гарну картинку крупним планом. Битва з монстрами і все таке... 

Охоронці злагоджено почали діяти. Схопили першим Фреда і потягнули до виходу з центральної башти. 

Гармаш підійшов до Сонячної Машини і доторкнувся до плеча Крапса. Аватар хлопця замиготів, пішов хвилями, а потім знову стабілізувався. Саме так Гармаш «оживив» Крапса, напевно, подіявши на нього якоюсь програмою-активатором. 

- Нарешті, - видихнув Крапс. Висмикнув комір сорочки з залізного захвату Сонячної Машини і, розвернувшись, копнув ногу кіборга. – Як він мене дратує. Так затиснув руку, що ледь не зламав пальці. У-у-у! Залізяка! Треба було трохи знизити мені больові відчуття. 

- Нічого, - засміявся Гармаш. – Тепер знатимеш, Грею, як бути в шкурі слабкого гравця. На такого ніхто й не подумав би, що виношує підступні плани. Народ робить зараз ставки на Ембері, Сонячну Машину й Інстанта. Через годину нам треба подати картинку переможця і криваву бійню, де уакарі знищують всіх гравців, крім... Кого зробимо переможцем? Я все-таки за Платона. Він попсував нам нервів, але такий людям сподобається. Симпатичний молодий чоловік, без поганих звичок, інтелектуал... 

- Ви ж знаєте, пане Серже, я вболіваю за Інстанта, - відповів Грей, котрий, як зрозумів Платон, діяв під аватаром боягузливого Крапса. Саме він був зрадником, працював на Сержа Гармаша.

Ось про кого говорили уакарі, перемовляючись. Платон подумав, що ті крики чув не дарма. І сон! Йому снився дивний сон, який він не повинен був бачити у вірті, але бачив! Чи не свідчить це про те, що хтось іззовні намагався допомогти йому, попередити про небезпеку? Хто? На думку спадала лише пані Гроса. Невже жінка діє там, зі свого боку, пробуючи змінити віртуальну реальність гри? Це трохи підбадьорило Платона. Він крізь опущені вії слідкував за Греєм-Крапсом та Гармашем. 

- Маєте рацію, - тим часом говорив Грей. – Крапс мене обмежував. Думав, не дотягну до центральної башти. Хирляве тіло. Може, варто було б взяти когось іншого? 

- Тоді все не пройшло б так правдоподібно. Я й емоційний стан тобі підвищив. Твої сльози за Бікі – це окрема поема, - засміявся Гармаш. 

Повз них охоронці понесли тіло Інстанта. 

- Розв’яжіть йому руки, а мотузки заберіть. Хай б’ється з уакарі, коли закінчиться заряд у пістолеті, голіруч. І Платону руки розв’яжіть, все повинно бути природно й криваво, - скомандував Гармаш. – Натовп таке любить. 

Охоронці кинули тіло Інстанта на підлогу, перерізали йому мотузки на руках. Платон міцно заплющив очі, бо побачив, що один прямує до нього. Відчув, як його швиргонули набік, відкинувши від стіни, ніж черкнув по мотузках, зачепивши шкіру зап’ястків. Він ледь стримався, щоб не засичати від болю, кров потекла по руках. Розслабився так, щоб не показати, що тіло реагує на грубі штурхани та смикання. 

Поки охоронці понесли в ліву башту тіло Інстанта, Платон лежав на підлозі в незручній поза, бачив взуття Гармаш та Крапса, чув їхню подальшу розмову. 

- Останні розмови Платона й Ембері мені не сподобалися, - продовжував Гармаш. – А отже, все робимо за планом. Ніхто з вісімки не повинен вижити. Після закінчення гри ми знищимо ящики. Вісім свіжих могил на кладовищі – всі померли від епідемії, наприклад, королівського вірусу. Думаю, зможу це організувати. А Ембері про все здогадалась. І як змогла? Ти ж витер всі спогади! Та й Платон брехав, що не приймав пігулки. Думаю, спеціально, щоб переконати дівку не відчиняти двері до сфери переносу. Невже сам хотів стати переможцем? Ох, вірт дуже змінює людей, Грею. Коли хтось побув тут один раз, його тягнутиме сюди знову й знову. А наші пігулки підготують народ до повного занурення. Це тільки початок! Зараз ми контролюємо лише це місто. І маємо лише тестерів, які показали чудові результати. А попереду – країна, світ! Я буду богом! Це лоскоче нерви і моє самолюбство, Грею, - в голосі Гармаша зазвучало передчуття грандіозних змін. - Люблю вірт, обожнюю! Адже тут я можу ходити, - закінчив Гармаш. – А де прилад? – спитав він у Крапса. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍