Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Та, не варто було пхатись аж сюди, щоб заявити про це.– саркастично підмітила вона.

–Наступного разу відправлю до тебе ворона.– знизав плечима Джим.

–Я повішу табличку «не турбувати» на всі вікна.

–Ти сама уособлюєш цю табличку, Ельго.

–Слухай, жартики це добре, в тебе завжди є на них час, але я втомилась від розмов за сьогодні. Чого тобі треба?

–Я прийшов відмовити тебе від необдуманих вчинків і запропонувати допомогу.

–Гаразд, зробімо це швидко, я просто вперіщу тобі межи очі і розійдемось.– вона здійняла руку, між пальцями пробіг морозний вихор.

–Слухай, мені твої погрози до одного місця. – посміхнувся він.–Сильнішого болю, ніж ти вже завдала просто не буває.

–То чого ж ти приперся?– склала руки на грудях вона.

–Мабуть я ідіот…–почав був Джим.

–Мабуть?–перепитала дівчина.

–Або отримую задоволення від страждань…– закінчив Джим.

– Дивись пункт перший. –зітхнула Ельга.

–Або я просто хотів знову побачити тебе.

–Навіщо?

–Спробувати переконати тебе не робити те, що ти задумала.

–І що ж я задумала? – поцікавилася вона, вдивляючись у його очі.

Джим глянув на неї, підійшовши ближче.

–Поділишся?

–А ти видаси мій секрет іншим? –з викликом запитала вона.

–Ні.

–Ти так легко зрадиш друзів?

–Вони не друзі мені. Так, попутники.

–А я, виходить, друг?

–Ти ж згадала мене? – запитав він.

–Як мене ледь не видали тебе заміж, а коли я відмовилася і приморозила тронну залу, облили зіллям? Забудеш таке.

–Давно згадала? – запитав він.

–Я не забувала, зілля спрацювало на кілька днів.

–Тоді чому вдавала, що ми не знайомі?

–Вважала, що це буде краще, ніж кидатися в обійми до хлопця, якого бачу вдруге в житті.

–Ти намагаєшся переконати в цьому мене, чи себе? – підкинув брову він.

Ельга кинула на нього гнівний погляд.

–Бал на честь принца і принцеси Ґотлінських... – почав він, помітивши, як Ельга прикрила очі. – Пам'ятаю, я навіть обурився, що графство не отримало запрошення! І яким же було моє здивування, коли я знайшов обвуглений шматочок конверта з вензелями емблеми Ґотліна! Знищувала ти його явно поспіхом, не потрудившись прибрати всі сліди. І ось тоді всі зірки зійшлися. Ти покинула мене, залишивши безглузду записку, як же там... – потер перенісся він, – А! "Пробач, нам краще не зустрічатися, я можу бути небезпечною, прощавай.".  Я стільки років задавався питанням, що ти мала на увазі... А коли я запропонував створити союз графства і королівства, твої батьки зустрілися з моїм старим і обговорили умови угоди, я був щасливий, що їду на зустріч до тебе. І, що я побачив? У тебе дар, який батьки намагалися приховати від тебе. Але не досягли успіху, мабуть?

–Зілля не подіяло. Я згадала все через кілька днів.

–Смішно те, що ти схоже намагалась напоїти мене цим самим зіллям.

Ельга замовкла, опустивши очі.

–Нічого не скажеш?– підняв брови він.

–Я хотіла, щоб ти забув про мене.

–Я забув. На день чи щось таке. Згадав і кинувся знову тебе шукати, але замку не стало, тебе визнали мертвою, що я мав думати?!

–Джиме…

–Повернімось до того, що ти все згадала. Спершу я подумав, ну звісно! Ти відштовхнула мене, боячись, що небезпечна. Але ось, я показав тобі, що я щит і ми нарешті зможемо бути разом, але ти втекла, тебе знову напоїли зіллям, розірвали договір. Я думав, усе пропало. І ось, минув час, достобіса багато часу, Ельго! Силу ти врешті контролюєш, але ти не повернулася. Ти не говориш зі мною, уникаєш, ніби нічого ніколи не було. Значить, справа не в дарі зовсім, а в мені! Ти розлюбила мене, ще тоді, як втекла, але не знайшла в свобі мужності зізнатись мені в цьому.

–Не верзи дурниць.–розсердилась вона.

–А як це ще назвати?– з болем спитав він.– Я шукав тебе, я прийшов просити твоєї руки, а ти знехтувала мною двічі, ще й намагалась стерти мою пам'ять! І не кажи, що справа в Ельгорті.

–Чому, ні? Він – моя половина.

–Половина і кохання, не завжди одне й те саме, Ельго. Коли ти дізналася, що він твоя половина? Явно до зустрічі зі мною.

–Я знала про це з народження.

–І все одно покохала мене?

–Так.– спокійно відповіла вона.

–Ти кохала мене, коли я прийшов на заручини?

Ельга заплющила очі, відчувши, як сльози почали пекти.

–Так.

Джим підійшов ближче до дівчини, ніжно стискаючи її плечі. Ельга стрепенулась, глянувши у його очі.