Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–І чому тепер усе інакше?

–Я не можу сказати.

–Тобто причина є?

Ельга опустила очі.

–Ти…ти кохаєш мене зараз?– несміливо спитав Джим, зустрівшись поглядом з Ельгою.

–Нащо ти це робиш?– стомлено спитала вона.

–Так, чи ні?

–Нічого не зміниться, Джиме. Мої почуття нічого не змінять. Ми не можемо бути разом.

–Отже кохаєш.

Його очі наповнились ніжністю, він провів пальцями по її руці, спинившись на зап'ястку.

–Я цього не казала.– відповіла Ельга, уникаючи його погляду.

–Чому тоді зберегла його?

Він вказав на браслет із тонкого ланцюжка срібла, з підвіскою у вигляді кришталевої конюшини, у центрі якої був інкрустований місячний камінь.

–Тому що люблю брязкальця. – роздратовано смикнула рукав вона. – Це просто браслет.

–Ти його не знімаєш.– зауважив він.

–Я до нього звикла. – відповіла вона.– Одягати браслет самій собі на зап'ястя незручно. Тому й не знімаю.

–Ти хвилюєшся.– посміхнувся Джим.– Це ностальгія?

–Про що ти? – не зрозуміла Ельга.

–Про наш перший поцілунок, і багато наступних. Ти тоді називала себе Дієнна, чи не так?

–Припини.– попередила вона, гнівно глянувши на нього.

–Чому, на першій зустрічі ти приховала, хто ти насправді? – запитав він.

–Не хотіла, щоб ти бачив у мені принцесу.

–Ти завжди була нею для мене.

–Джиме, йди. – зітхнула Ельга. – Нам нема про що говорити.

–Нам завжди буде про що говорити.– не погодився він.–Я чекав на тебе майже все своє життя. Чекатиму ще, якщо необхідно.

–Нам було по п'ятнадцять років. Багато води утекло.

–Тринадцять. –виправив її він.– У п'ятнадцять ти мене вже кинула. Зникла і більше не з'являлася. Я прийшов у твій палац і не знайшов його там. Тільки руїни. Ти мене залишила.

–Це просто дитяча закоханість.

–Ти знаєш добре, що не просто. Неможливо пронести «просто дитячу закоханість» крізь два віки, як я. Я зустрічав багатьох людей, предостатньо жінок, та всі вони однакові для мене, бо завжди була ти одна.

–Ельгорт був моєю половиною. Як і Джина тепер є твоєю. Який сенс обговорювати це?

–Ти ж завжди відчувала, як несправедливо все це?

Він торкнувся її плечей.

–Ну ж бо, Ельго... Ми самі обираємо, ким нам бути і з ким.

–Якби ми були смертними, це було б так. – повернулася вона, зустрівшись із його очима. – Але не тепер.

–Дай мені шанс.– прошепотів він, торкнувшись її щоки.–Ти б могла бути щасливою, я зробив би все для цього.

Ельга ледь стримала сльози.

–Я знаю.– відповіла вона, торкнувшись його вилиць.

Очі Джима загорілись сильніше і він наблизився, щоб поцілувати її. Ельга змахнула руками, телепортувавшщи Джима назад до його приятелів. Вона важко зітхнула, стримавши сльози, повернулася до тронної зали. Звичайно, їх із Джимом пов'язує інша історія, історія їхньої юності. До Ельгорта вона завжди відчувала дивні змішані почуття. У книжках про магію вона читала про зв'язок половин, знаходила цей зв'язок потаємним, але саме усвідомлення того, що таким зв'язком єднаються кровні брат і сестра, її хвилювало. Вони завжди були одне одному найкращими друзями та найближчими людьми, проте ніколи не дозволяли собі сприймати цей зв'язок у звичному для інших магів розумінні. І це не дозволяло їм повністю опанувати свою силу і не давало того теоретичного щастя, яким оповитий зв'язок половин.

 Джима вона зустріла, коли каталася на Айларіані по сусідній державі. Граф тоді якраз прогулювався на своєму коні й помітив її поблизу до поля, яким їздив верхи. Ельга представилася Дієнною, щоб Джим не дізнався про те, що вона є принцесою. Хлопець, своєю чергою, теж приховав, що є сином графа цих земель, представившись садівником. Відтоді вони бачилися щодня, гуляли, розмовляли, насолоджуючись товариством одне одного. Перша закоханість швидко об'єднала їх, зробивши нерозлучними. Два роки вони бачилися щодня, кажучи одне одному ніжні слова. Ельга приховувала ці зустрічі від сім'ї та Ельгорта. Боялася, що брат зненавидить її за те, що вона покохала. Коли її сила проявила себе вперше, вона відчула, як уся постіль і підлога вкрилися інеєм. Усвідомлюючи, що тільки під її ногами підлогу вистилають морозні візерунки, вона злякалася, що зашкодить коханому, і поривалася припинити зустрічі з Джимом, розмірковуючи про втечу з королівства. Сила з'являлася часто вночі, коли Ельга не контролювала її, до смерті лякаючи її сім'ю. Одного разу, вона прийшла до графства, в день, коли вони з Джимом не домовлялися про зустріч. Випадково почувши розмову хлопця з батьком, вона дізналася, що він є сином графа Земського, помітивши запрошення на ґотлінський бал, Ельга спалила його, боячись, що Джим дізнається, ким вона є. Наспіх написавши записку, Ельга залишила її в кімнаті хлопця і втекла. Вона тинялася з Айларіаном лісом, намагаючись упоратися зі страхом від неконтрольованої сили, яку намагалася стримувати. Лоскотливе морозне почуття в грудях, змушувало дівчину тремтіти. Зустрівши Джима через рік, коли його привели на їхні заручини, вона здивувалася тому, кого запланували, як її нареченого. У глибині душі, вона хотіла цього союзу, але боялася накликати біду на близьких людей. Вона боялася втратити Ельгорта, вважаючи, що брат відвернеться від неї, якщо вона зізнається в коханні до Джима. Тому сила взяла гору, вона випила зілля, і заручини було розірвано. Пам'ять повернулася до неї через кілька днів, але дівчина вирішила приховати це від сім'ї. Вона послала ворона на Верхнесферу, до відьми Амідалли, яка могла передбачити майбутнє. Ельга любила Джима і не могла припинити думати про те, що він щит і її сила не поранить його. Вона сподівалася, що в них могло б бути майбутнє. Водночас її турбував Ельгорт, який був її половиною. Розриваючись між тим, до чого волало серце і тим, що наказувала магія, дівчина потребувала поради ззовні. Але відьма передбачила найгірше: любов до Ельги небезпечна для Джима. У чому криється небезпека, Амідалла говорити відмовилася. Але те, що вона не бачила жодного майбутнього графа Земського, якщо Ельга ухвалить рішення вийти за нього, турбувало відьму. Вона ясно бачила, до чого призведе цей вибір крижану принцесу, проте її обранець ніби зникав із видінь. Ельга злякалася такого майбутнього для коханого і прийняла рішення назавжди залишити його, відгородитися від власних почуттів, щоб зберегти його майбутнє.