Читати книгу - "Житія Святих - Лютий, Данило Туптало"

вельми і віддавалася відтоді більше добрим ділам у благій вірі, творячи милостині щедро, святого ж Полікарпа дуже люблячи, як сина, дивуючись доброчинності його. Тоді, угодивши Богові, переставилася до Нього, спадкоємцем усіх маєтків своїх зробила сина свого названого — Полікарпа святого. Він же роздав те потребуючим і віддався читанню Книг Божественних, богомислію ж і молитвам, і жив у великій повстримності і дівстві непорочному, працюючи для Господа вдень і вночі і служачи хворим, і немічним, і старим. Через те святому Вуколові, єпископу града того, милий був вельми, і поставив його єпископ спершу клириком, тоді дияконом і, як же про те святий Піоній пише, зробив його проповідником Божого слова як благорозумного і солодкомовного, звелівши йому в церкві і в кожому місці навчати народ, коли він ще був дияконом. Не лише ж був святому Вуколові любий, а й самим божественним апостолам — Павлові святому, і Иоану Богослову, й иншим святим апостолам, за ними й ішов у путях, і став їхнім учнем, і трудів їхніх спільником, і життя наслідувачем. Вони його знову у Смирну до святого Вукола послали, і той його і в пресвітерство хіротонізував. Написав же Полікарп святий багато слів і послань, для Христової Церкви корисних і добропотрібних, які пізніше в час гоніння загинули, небагато лише збереглося. Відкрито ж було святому Вуколові-єпископу, що після нього не хто инший престол Смирнської Церкви прийме, але Полікарп-пресвітер. Переставляючися, Вукол святий взяв правицю Полікарпову і, приклавши до грудей своїх, вручив йому словесних овець своїх, відтак мовивши: "Слава Тобі, Господи", — спочив з миром. Коли зібралося ж багато єпископів апостольських на поховання святого Вукола, а на освячення Полікарпа, вражаюче для багатьох було видіння. Коли почалося освячення, світло божественне огорнуло всіх у церкві, і бачили деякі з достойних голубку білу, що, наче блискавка, світилася і літала навколо голови святого Полікарпа, инші бачили Полікарпа святого, що, як воїн, був одягнений і поясом військовим оперезаний і наче на війну озброєний. Иншим же видавався у царську одягнений порфиру, і лице його невимовно сяяло. Одна дівчина бачила його вдвічі вищим, ніж був насправді, і ризи його на правому рамені були червоні. А коли святий Полікарп схилив коліна свої під освячення, бачив перед собою, що стояли ноги самого Христа Господа, Який був тут невидимо при освяченні його. Так, самим Христом і Святим Духом освячений, керував апостольськи Божою Церквою, багато підіймаючи болю і труду за спасення душ людських і творячи чуда предивні.

Трапилося якось святому Полікарпові бути в одному того ж краю граді, що Теос називається, поблизу теплих вод, що Аеведія називаються, і перебував у єпископа града того на ім'я Дафн, його ж святий Ігнатій Богоносець у Посланні своєму до Смирнян згадує. І бачивши збідніння в домі того єпископа і нестачу, Полікап святий помолився за нього до Бога, щоб благословився дім його, — і з тої години мав щедро Дафн-єпископ усього достатньо, ниви-бо його і вертогради, які були раніше неплідними, зародили надзвичайно і плодючі були вельми. У того ж єпископа закінчилося вино в бочці — примножив святий молитвою щедро. Коли повертався у Смирну, град свій, повернув в один, що на шляху трапився, притулок для подорожніх спочити з труду, був-бо вечір пізній, і, прийнявши трохи їжі з дияконом своїм, з яким же прийшов, спочив і заснув, опівночі ж ангел Господній торкнув його за плече і покликав: "Полікарпе". Той же мовив: "Що таке. Господи?" Сказав ангел: "Вставши, вийди швидко з притулку цього, впаде-бо зразу". У притулку ж тому не знали Христа Бога, і багато у ньому здійснювалося беззаконня. Вставши, святий штовхнув диякона свого, звелівши йому встати, — диякон же, міцним сном охоплений, встати не хотів і нарікав, кажучи: "Ще в перший сон не прийшов, святий отче, як підемо? Ти без перерви над Божественним Писанням розмірковуєш і сам не спиш, й иншим не даєш спочити". Промовчав Полікарп святий. Але і вдруге ангел явився, звелівши святому вийти геть. І знову святий будив диякона, кажучи, що має будівля впасти. Сказав диякон: "Вірю Богові, що не впаде будинок, допоки ти в ньому, отче". Сказав отець: "І я Богові вірю, але споруді кам'яній віри не йму". Тоді і втретє ангел явився і те ж повів. Аедве умовив диякона встати. І коли обидва вийшли, зразу впала витальниця до основ і вбила всіх, що в ній були, до одного. Святий же Полікарп, стоячи і дивлячися на небо, сказав: "Господи, Боже всесильний, Отче Ісуса Христа, благословенного Сина Твого, що передвозвістив через Иону-пророка ніневитянам про падіння града їхнього і, змилосердившися, пощадив їх, воістину благословлю Тебе, бо рукою ангельською вивів і визволив нас від наглої смерти цієї, як же вивів Лота із Содоми. Пильнуєш-бо рабів Своїх завжди від усілякого зла, благословенний і милостивий Ти навіки". Після цього у Смирні-граді, у домі князя градського, який невірний був, одної ночі раптом збісився один зі слуг і чинив галас великий, і збентежився весь дім княжий страхом і трепетом. Коли ж настав день, прийшли юдеї, хотіли біса вигнати, біснуватий же той кинувся на них — хоч багато їх було, всіх люто бив. І ні один не міг його здолати ані вирватися з рук його, і так їх бив, що ледь живих випустив від себе, нагих і закривавлених, весь-бо одяг на них розшматував і тіла їхні зубами зранив. Був же в домі княжому один християнин, він мовив до князя: "Якщо звелиш, владико, я прикличу одного чоловіка, який без труду зцілить раба твого". І коли звелів князь, пішов чоловік той і прикликав святого єпископа Полікарпа. Не встиг він ще в дім княжий увійти, як почав біс викрикати: "Горе мені, бо Полікарп до мене іде, і маю, хоч не хочу, втікати звідси". Коли ж увійшов святий, зразу біс, затрепетавши, вийшов і втік із раба княжого — і, бачивши те, князь, вельми дивувався. Після чуда того однієї ночі, коли всі спали, смирнський град зайнявся вельми, і згоріла частина немала, і був галас великий, і крик, і страх, і зойк, і весь люд трудився, загасити намагаючися пожежу вогненну, але нічого досягти не змогли, бо вогонь більшу прийняв силу. Збіглися ж і юдеї, поливаючи вогонь, але й вони були безпорадні. Згадав князь про святого Полікарпа, сказав до претоначальників і радників своїх: "Ніхто ж не може зупинити пожежі цієї, хіба учитель християнський Полікарп, який недавно зцілив раба мого від біснування''.