Читати книгу - "Житія Святих - Лютий, Данило Туптало"

І послав зразу прикликати його до себе, і просили його допомогти граду в біді тій. Святий же, перед ними підійнявши до неба чесні свої руки, вилив молитви свої до Христа Бога — і зразу вогонь, наче водами великими зупинений, загас і пожежа зупинилася. І вважали люди Полікарпа святого одним із богів — він же істинного, що на небесах, Бога проповідував, себе ж рабом Божим називав, багатьох переконував і до Христової приєднував Церкви.

Ще ж було якось бездощів'я велике, і посуха, і голод, і всі люди з князем і градоначальником просили святого помилувати їх і випросити дощу для землі в Бога свого. І коли він помолився, зразу був дощ великий, і напилася земля досить, була того року понад инші літа родюча. Такими й більшими чудами, що їх святий Полікарп чинив, ще ж і зціленням усіяких хворіб, яке покладанням рук його бувало, багато людей наверталося до Христа Бога, і з дня на день зростала Христова Церква, ідольське багатобожжя зменшувалося у Смирнському граді, у ньому ж, апостольським велінням, прийняв Полікарп святий служіння слова, як же Іриней святий свідчить про те, кажучи: "Полікарп не лише учнем був апостолів і другом та співбесідником багатьох, що Христа очима бачили, але й в Азію вони його послали, щоб там Смирнської церкви єпископство [після святого Вукола] прийняв, його ж [Полікарпа святого] і ми [говорить Іриней святий], у молодих літах будучи, бачили, довголітній був і старий вельми, навчав, чого сам від апостолів навчився, і передав Церкві те, що є правдою". Свідчать же всі Церкви азійської єпископи, які після Полікарпа були, що воістину свідком правди був найдостовірнішим і найпостійнішим, більше, ніж Валент, і Маркіян, і весь рід єресі начальників, які настільки шкідливі блуди в Церкву внесли. Цей блалсенний Полікарп у часи Анікета, папи Римського, прийшов до Риму, багатьох від єресі маркіонитської відвернув, до Церкви ж й істинної віри привів і відкрито проповідував ту, що від апостолів прийняв, істину, є ж і такі, що чули про те, що Йоан, Господній учень, коли в Ефесі до лазні прийшов, побачив у ній єретика Херин та, котрий мився, то зразу вийшов з неї й инших, що з ним були, переконував, кажучи: "Втікаймо звідсіля швидко, бо лазня, в якій Херинт, ворог правди Божої перебуває, раптом впаде". Той же Полікарп, коли зустрів його Маркіон [єретик] і мовив: "Познайомся зі мною, прошу тебе", відповів йому: "Знаю тебе, первородного дияволового сина". Так-бо й апостоли, й учні їхні від єретиків себе берегли пильно, що навіть розмовляти не хотіли з тими, хто істину своїми хитрими лжесловами звабити намагався, як же і Павло святий переконує: "Людини-єретика, по першім та другім наставленні, відрікайся, знавши, що зіпсувся такий та грішить, і він сам себе засудив". Є ж послання Полікарпове до филип'ян, з глибоким розумінням написане, воно ж віру його й істини проповідування виявляє, і ті, що про спасення своє турбуються, відкрито можуть це побачити. (Доти Іриней святий про святого Полікарпа.) Коли ж Антоній-цар двадцять другий рік прожив на царюванні, а син його Марко Аврелій із братом Ауцієм настав, коли велике в Азії гоніння було, у той час святий Полікарп мученицьки помер. Про його ж страждання і смерть є епістолія Смирнської Церкви, у ній же єпископував Полікарп святий. Епістолія ж та повідомляє так:

"Церква Божа, що у Смирні, Церкві, що у Филомелії, та иншим усім святим вселенським Церквам, що є у всіх народах, милосердя, і мир, і любов Бога, Отця і Господа нашого Ісуса Христа, хай буде. Пишу вам, брати, про инших мучеників і про святого Полікарпа, що вогонь гоніння кров'ю своєю, мученицьки пролитою, загасив. Багато тоді святих мучеників непереможну мужність показали: одні настільки довго були биті, що суглоби всі і жили в них були розшматовані й нутрощі їхні було видно. Инші ж по гострому череп'ї і камінні волочені були, і всі найлютіші муки, що їх кати різноманітно винаходили, терпіли великодушно. А инших звірам було віддано на поїдання. Нечестиві ж дивилися на таке мужнє святих страждання, безмірним здивуванням чудувалися. Між иншими страстотерпцями юнак один на ім'я Єрманик, допомогою Божою, виняткову показав мужність, безстрашним серцем і нездоланним розумом насмілившися на смерть, що природно буває для всіх страшною. Умовляв його довго суддя, щоб пошкодував юність свою і не губив настільки гіркою смертю солодкого цього життя. Але він, коли побачив випущених на себе звірів, зразу сам на них кинувся, дратуючи їх. щоби з'їли його. Один із Фригії на ім'я Квинт, побачивши звірів і страшних мук зразу злякавшися, відпав від спасення свого — звідти зрозуміло стало, що нерозсудно, не з праведного серця, а з легковажности, наче несподіваним вітром гнаний, на судище нечестивих прийшов і на муки віддатися насмілився. І був прикладом для инших, аби на таку велику річ, якою є муки, віддаватися не насмілювалися невиважено. Полікарп же, чуючи про ті муки і довідавшися, що народ еллінський невірний, який на муки инших мучеників дивиться, відкрито судді кричить: "Шукай Полікарпа і винищуй безбожних", — хоч і хотів преребувати в граді, доки взятий не буде, проте, впрошений від християн, вийшов з града і сховався в одному селі, і молився вдень і вночі за мир церковний за звичаєм своїм. За три дні перед тим, як взяли його нечестиві, бачив уві сні, наче узголів'я його раптовим вогнем запалилося і згоріло. І зразу збудився зі сну, до тих, що були з ним, мовив: "У вогні за Господа Ісуса Христа маю бути спалений". І через три дні прийшли в село те від ігемона посланці, шукаючи Полікарпа, і взяли двох хлопців, били їх різками, щоби їм, де Полікарп, казали. І показали його в одній комірчині на горищі, звідки він міг зразу втекти, але не захотів, кажучи: "Хай буде воля Господа мого". І чули слуги, що по нього йшли, вийшов по сходах назустріч їм і світлим лицем люб'язно привітав їх. Слуги ж, що не бачили його раніше, дивилися на сивину і старість його, на лагідність же, і тихість, і світлість чесного лиця його, дивувалися, говорячи між собою: "Чи треба було такий підняти труд і старання, шукаючи цього старця?" І звелів Полікарп зразу приготувати трапезу для них і просив їх, щоб їли і пили, частувалися, а йому щоб одну годину дали для молитви. І молився гаряче до Бога, віддаючи вдячність за все щодо нього Боже провидіння, мале і